Частина 3

«Якщо в світі все безглуздо, – сказала Аліса, – що заважає вигадати якийсь сенс?»

© Аліса в Країні чудес

Частина 3

Веста

Книгарня, що була поруч з офісом весь час пустувала, і мені завжди хотілося спитати хоча б когось, за що вони живуть, тримаючи її в центрі міста. На полицях стояли як нові видання, так і ті, що безглуздо вкривалися пилом в очікуванні своїх власників вже давно. Звичайно, продавці протирали їх і слідкували за чистотою кожен день, та і я не думала про обкладинки, там стиралися слова душі їх авторів. Не ті, що виходять в світові топи, ті книжки завжди сяють, вони ніколи не опиняться в кінці цієї книгарні, де можна почути тихий шепіт, чи плач персонажів, що жили на давно надрукованих і нікому не цікавих сторінках. 

Нарешті, робочий день закінчився, і хоча я не збиралась заходити сюди по нові видання, мені потрібно було завтра залишити книгу в кавʼярні, а я б не змогла при всьому бажанні розлучитися бодай з однією з тих, що стояла в мене вдома. То моє золото. В іншому випадку йому потрібно буде просто поселитися в моїй тісній, навіть для однієї людини квартирі, і читати МОЇ книжки, разом зі МНОЮ. Боже, про що я думаю?

Не було навіть впевненості, що він місцевий, хоча і володів мовою відмінно, я так і не вловила жодного акценту, який би його видав, окрім розрізу тих проникливих очей, в яких наче захований сенс всього існування людства, наче він точно знав, хто я, проник під шкіру, до душі, до думок, і наслідив там так само, як ми обидва на підлозі кавʼярні.

Цілий день роздумів, яку ж книжку підсунути віддалися головним болем по вискам. Його постать, його мова, його рухи, щось мені підказувало, що він би не читав, щось зовсім просте, йому потрібна книга, над якою потрібно думати, така щоб були сховані невидимі рядки між надрукованими, а можливо, щось з відкритим фіналом…

Але ж, він просив мою улюблену книжку, і в останній момент я взяла саме її, все одно що буде, зате я буду чесною, не намагаючись справити враження. До того ж, я бачила себе у дзеркалі сьогодні після зустрічі. Що там може справити така, як я?

Магічну тишу книгарні порушили двері, які з неприємним звуком відчинились. За полицями мені не було видно відвідувача, але чомусь стало не по собі. Наручний годинник показав прискорене серцебиття, навмисно сплутавши його з фізичною активністю. Я стояла непорушно. Почувся той самий глибокий голос: “Я за своїм замовленням”

Продавець щось швидко набрав на клавіатурі і звіривши інформацію на моніторі зник десь в комірчині. На всю книгарню залишились ми двоє. 

Не може бути такого співпадіння. Один раз - так. Двічі за один день? Знущання.

Мені раптом здалося, що моє рване дихання стало таким гучним, і незнайомець просто зараз зробить декілька кроків та знайде мою схованку серед цих полиць. 

Мгх.

Я це зробила в голос?

Знайшовши просвіт серед видань, я поглянула в сторону каси. Погляд незнайомця блукав по приміщенню. Він щось шукав. Його розгублені очі кричали про щось, що я не могла розгадати, але мені так хотілося, щоб це була я. Щоб він відчував мою присутність, так само як я його. На цей раз його волосся було сухе та ідеально вкладене, хоча він кожного разу намагався відкинути невгамовну прядку, яка так і норовила закрити одне око. 

Цікаво, вони такі ж шовковисті на дотик, як і на вигляд?

Руки засвербіли, від бажання зануритись у те чорне волосся. Прибрати самотнє пасмо й зазирнути в очі.

Ідеальний профіль повертався до мене то однією стороною, то іншою. 

Витвір мистецтва. З яких сторінок ти зійшов в реальний світ?

Продавець повернувся. Магія розсіялась. Незнайомець ввічливо посміхнувся йому, оглядаючи своє замовлення. 

- Це все? - спитав продавець, напевно вважаючи, що зірвав куш, продаючи щось справді цінне.

- Ммм, - пролунало від незнайомця, що було схоже на муркотіння хижого звіра, - я подивлюсь, - і він направився проходити між полиць.

Боже, та він же мене зараз знайде.

Я натягнула капюшон якомога сильніше, закриваючи обличчя, і поки незнайомець пішов в іншу сторону книгарні, вискочила до каси. Здається, що продавець забув взагалі про моє існування, що відбилося на його здивованому обличчі. Я кивнула, щоб він якомога швидше пробив мою книгу, натиснула телефоном на термінал, і не очікуючи поки той дістане спеціально брендований пакет для моєї покупки, швидко вкинула книгу в сумку та направилась до виходу. Вибігти непоміченою не вдалося.

Зіткнулись.

Ми зіткнулись просто в проході.

Він від неочікуваності схопив мене за плечі, зберігаючи від падіння.

- З Вами все добре? - спитав незнайомець, намагаючись зазирнути під капюшон, від чого я втиснулась в нього сильніше, майже сподіваючись потонути.

Я прочистила горло перед тим як щось йому угукнути, намагаючись не піднімати голову, щоб знову не попасти під чари проникливих очей.

Він мене впізнав?

В ніс знову вдарив запах фіалки та спецій, тепер, коли його руки були на мені, я ледь не почала падати знову, від запаморочення, і мені хотілося, щоб він зловив, тримав, притиснув сильніше й не відпускав. І він тримав…

Що зі мною коїться?

Я не бачила його обличчя, але чомусь думала, що він посміхається, і зібрала всю волю в кулак, щоб не підняти погляд. Так безглуздо, будучи вже в його руках, намагатися зробити вигляд, наче я не знаю його, наче не від бажання притулитися до нього - моє тіло тремтить.

Боже, відпусти мене, поки я ще в силах думати, поки я не утнула ще більш безглуздішу річ.

Його руки повільно сковзнули по моїх плечах вниз. Ті міліметри худі що були між моєю рукою і його стали до чортиків неприємними. Я майже видала стогін невдоволення, коли він мене відпустив, так і не доторкнувшись до оголеної ділянки рук.