ІСТОРІЯ ОДНОГО ДНЯ. І ОДНОГО ЖИТТЯ

Я розповім вам історію.
Звичайну. Без пригод і без фантастики.
Просту історію воєнного часу — часу важкого й болючого для нашої країни.

Це сталося зі мною.
Це моя історія.
Прошу не судити надто суворо.

СЕРПЕНЬ 2024 РОКУ. УКРАЇНА. ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Вже понад рік ми з побратимами тримали позиції над річкою Оскіл. Зайшли туди ще на початку літа — одразу після того, як нас добряче потріпало під Харковом. Там ми втратили багатьох.

Ледь вийшовши з госпіталю, я повернувся до частини й одразу почув:

— Ти вчасно. Завтра заходите на позиції.
— Одразу? Без підготовки? — запитав я, знаючи відповідь наперед.
— Так. Наказ.
— А що по позиціях? Укриття, бліндажі, вогневі точки?
— Та чорт його знає. На місці розберетесь. Все як завжди.
— Ну так… Не вперше.

Дорога. Темрява. Все знайоме до болю.
Ми знову, як той бумеранг, повернулися туди, де вже були.

Перевірили БК, зв’язок, спорядження. Чекали лише наказу й хоч якоїсь адекватної інформації. Але керівництво не поспішало. Від цього ставало неспокійно. Ми втратили занадто багато. Нам надто часто брехали.
Та ми вижили. І це вже тішило.

— По машинах!

Їхали в повній темряві. Рошель підкидало на ямах. Водій, як завжди, веселий і спокійний — той, що вивезе за будь-яких умов.

Дві години — і ми на місці. Невелике село з роздовбаними хатами. Місцеві ще залишалися. Точка виходу.

— Чекаємо “коробочки” і їдемо на позиції.
— Далеко пішки?
— Пощастило. Підвезуть прямо під них. П’ять хвилин — і машина звалює.
— Позиції покажуть?
— На кожній добу з вами буде збройник.

Це заспокоювало. Нове місце — це сотні дрібниць. Навіть дорога в туалет може коштувати життя.

Пікап. Завантажились. Все на автоматі. Водій летів так, ніби за ним гналися сто чортів.

Висадка. Зброю — в руки. В бліндаж.

— Прип’ять, я Карабах. На місці. 3030.
— Плюс. Прийняв.

Позиція виявилася непоганою. Навіть гарною.
Зелена зона, глибока окопна лінія, щілини, бійниці. Ми були на висоті. Внизу — Оскіл. За ним — сосновий ліс, де сидів ворог.

Літо й осінь пролетіли швидко.
Ворог постійно намагався нас викурити. Їм потрібна була переправа.
Ейпіві, міномети, ДШК, стрілецьке — все стало буденністю.

Головне правило: під час обстрілу бути біля укриття.
У броні й касці — навіть у туалет.
Такі реалії війни.

ВТРАТА

Того дня все було, як завжди.
Стрілянина. Міномет. Пара заходів ейпіві.

А потім у бліндаж заскочив рудий пес.
Болт. Наш. Жив на позиції.

— Вихід! Один… два…

— Прихід по лівому флангу! По Арарату луплять!

Зв’язок зник.
Стрілянина наростала. Вже була ніч.

— Є зв’язок з Араратом?
— Мінус.

Час тягнувся нестерпно довго.

— Скоріш за все, всі 200…

Група, що зайшла пізніше, знайшла двох в окопі.
Один — обгорілий майже повністю, помер у госпіталі.
Інший — роздягнений, у берцях, з проломленою головою.

Четверо згоріли в бліндажі.
Робоча версія — 120-та пробила перекриття й влучила в газовий балон.

ГРУДЕНЬ 2024. КУП’ЯНСЬКИЙ НАПРЯМОК

Зима. Холод. Багнюка.
Те, що ти ненавидиш, інколи працює на тебе.

Нас менше “палять”, але міномети й ейпіві — цілодобово.

Знову позиції. Днів двадцять. Хто їх рахує.
Ротації не буде. Відпочинок — забудьте.

Міняти нас мав новосформований підрозділ. Без досвіду. Без обладнання.
І їх треба було навчити за лічені дні.

07 СІЧНЯ 2025 РОКУ

Болів живіт. Ліки не допомагали. Запросив евак.

04:00
Коробка не дійшла. Обстріл.

09:30
Знову міномети. Ейпіві завалив вхід у бліндаж.

Я вийшов допомогти розбирати.

10:20
Другий прихід.

Біль. Лівий бік ніби опалило.
— Прип’ять, я Карабах. Пластун 300.

Дивно — доповідати про себе.

Евак чекали до вечора.

20:00
“Баба Яга” піднялася. Золота година.

Ми виїхали.

Лікар сказав:
— Касатєльне.

Але в стабіку все змінилось.

— На стіл. Рентген.

Операція.
Потім ще одна.

І моя дружина.
Яка мене виходила. Якій я безмежно вдячний.

07.01.2025
У мене двічі була клінічна смерть.
Але мене врятували.

Тому це — мій другий день народження.
І саме тому я можу розповісти вам цю історію.

                                                                                                                              Смільниця, 06.01.2026 рік.