Це було неочікувано...

"Скільки разів я можу це тобі казати, Ліно, ти вже доросла і маєш розуміти, що і в тебе є проблеми, які потрібно вирішити"-пролунало з телефону коли дівчина прослухувала останні голосові повідомлення. Вона привела у порядок густе, кучеряве волосся, подивилась у дзеркало своїми темно зеленими очима, і відправила у відповідь голосове повідомлення:"Я знаю, але проблеми почикають, спочатку я домалюю свою нову картину". Так Ліна була із таких людей, які відносили проблеми на другий план, а свої захоплення ставили собі у ціль. Деколи було не зрозуміло, чи то вона бавиться, чи може насправді не хоче ставати дорослою. 
Кожного ранку Ліну будить запах кави із сусіднього бару. Але сьогодні вона прокинулась сама, тому що від цього моменту власницею бару і є дівчина. Як вона довго цього чекала. З самого дитинства її мрія була віддатись чомусь творчому, і на її думку кава це мистецтво. Одні з її улюблених картин були намальовані кавою. Дівчина по справжньому захоплювалась усім від чого відверталися інші. І тут пролунав дзвінок у двері, Ліна підірвалася з ліжка і помчала до дверей. Вона знала що прийшов Андрій. Андрій це її хлопець, він працює у банку не далеко від Ліниної кав'ярні. Вони зустрічаються уже доволі довго, але він так і не зробив їй пропозицію. Дівчина нічого йому за це не каже, але у середині відчуває себе ніяково коли подруги яким за 25 кажуть, що мають уже дітей, а їй дівчині за 30 тільки і вийшло, що знімати квартиру у чудернадцькому районі свого міста.
-Привіт, Андрію. Як я скучила. Я і подумати не могла що ти так швидко прийдеш.
На лиці хлопця була помітна роздратованість. І Ліна вирішила дізнатись, що ж сталось, але у відповідь він пробурчав лиш недоречне:"Нічого". Ці слова уже не перший раз б'ють дівчину по серцю, але вона вирішила стерпіти, як завжди.
Робота Андрія була важка, по словам самого хлопця. І як він любив говорити:"То не жіноче право чоловіками командувати". Деколи Ліну доводило до безумства його алегорії, чи просто фрази, але так скажем у 30 років кращого уже не знайти-так думала сама дівчина. 
Побачивши що Андрій не вгуморі, дівчина непоснідавши пішла у бар, вона до останнього не розуміла чому його робота затримується аж до ранку, але насправді вірила, що таке воно і є кохання.
-Ліно, Ліночко,-прокречав їй у слід Петро Васильович. Це її сусід. Він проживає у цьому домі уже цілий вік. Дівчина часто ставить йоиу крапельниці і нагадує про медикаменти, тому що вона знає його з малечку.-Ліно у мене для тебе є сюрприз.
-Сюрприз?
-Так. Скоро приїде твій старий друг. Не пам'ятаєш його.
-Кого саме? Я ж мала багато друзів.
-Не буду тобі казати, краще буде сюрпризом, як і мало бути.
-Ви мене заінтригували, я зайду пізніше і не забудьте випити медикаменти.
-Добре, Ліночко.
Василь Пертович завжди називав її Ліночкою, тому що знав з самого малечку і бачив її перші кроки, він був для неї немов другий батько. Ліна продовжила спускатися по сходах. Через дорогу була її мрія, і вона зрадістю її досягне, залишилось декілька кроків. Три...Два...Один...Усе, мрія досягнена. Ліна зайшла у свій бар і почала працювати. Трьох місячні курси по каві їй дуже допомогли. Вона була справжньою феєю кави. І ось нарешті перший клієнт. На вигляд високий, статний, і доволі гарний хлопець. 
-Латте, будь-ласка,-він заплатив за напій і почав його пити подивляючись на Ліну.-Вибачте, а як вас звати прекрасна незнайомко?
-Мене?!-усміхнулася дівчина, адже Андрій ніколи не говорить їй компліменти, лише каже яка вона погана і у чому її помилка.-Мене звати Ліна, а вас?-з ввічливості запитала дівчина.
-Мене звати Дмитро. Я прийшов до свого дідуся і вирішив випити кави.
-А як прізвище вашого дідуся? Я з самого дитинства тут проживаю, знаю усіх навколо.
-Я раніше також тут проживав, але життя міняється і моє змінило своє русло. А його прізвище Кобзенко.
-Так Кобзенко, Кобзенко. Хто б це міг бути?! Напевно Василь Петрович Кобзенко? Вірно?
-Так, це він, а ви і справді усіх знаєте,-з усмішкою промовив хлопець.
-Тоді виходить, що ви Дмитро Кобзенко,-дівчині здалось це ім'я дуже знайомим і у один момент вона закричала,-ЯК ТИ ЗНОВУ ПОТРАПИВ У МОЄ ЖИТТЯ...