26

Місто Яред знав пречудово, усі його таємні закутки, вузькі вулички, безпечні виходи до палацу та брами, за якими точно ніхто не наглядає. Митр також непогано орієнтувався на місцевості, а тому відповідав за браму, його завданням було обеззброїти вартових та впустити армію. Яред хотів уникнути бійні та непотрібних сутичок, проте вартові на брамі гарантовано помітили метушню в таборі, попри ніч. Залишалося діяти швидко та точно.

Марек залишився у таборі, хоча рвався з ними, бажав повернутися до сім’ї. Яред запевнив, що повернеться, але згодом, коли місто відчинить браму. Він взяв з собою дюжину, під покровом ночі, що потихеньку починала віддавала владу світанку, оминаючи найбідніший квартал Неро, попрямував до палацу. Планував зайти з господарської частини, де вартових не більше двох, та й ті, напевно, солодко сплять. Найміцніший сон на світанку, Яред збирався цим скористатися. Його мета – Мек та Крас. Зі слів шпигунів, горе-полководець перебрався в ту частину палацу, яка колись належала Яредові. Поганець заздрісний! Вирішив пожинати чужі плоди. Нащо здобувати їх потом, мочити руки в кров, приймати складні рішення – Крас бажав легкого життя. Що ж, воно тривало недовго.

Як і передбачав Яред, господарський двір охоронявся двома сонними вартовими. У пітьмі, в чорних обладунках його дюжина скидалася на тіні, знешкодити дві перепони на їхньому шляху не знадобилося багато зусиль. Далі складніше, оскільки коридори охоронялися пильніше, та й Мек з Красом знаходилися в різних частинах палацу. Яред розділив дюжину, одна половина пішла за Самардаком до покоїв Мека, інша з ним – виймати з ліжка зманіженого гарним життям Краса. На подив Яреда основна охорона палацу зосередилася на першому поверсі, біля входу, тому вони майже безперешкодно пересувалися палацом, зустрівши на своєму шляху не більше десятка поодиноких вартових, які просто не мали шансів їх зупинити, чи бодай затримати. Складалося враження, що самопроголошені правителі згуртували охоронців біля головного входу, аби убезпечити передусім себе, а точніше прагнули накивати п’ятами, поки розгортатимуться несприятливі для них події. Яред єхидно осміхнувся. Не судилося нікчемам здійснити задумане. Бевзі безтолкові! Хто так палац охороняє? Він наче на долоні! Заходь та бери.

Яред впевнено прямував ледь освітленими коридорами, на його шляху зустрілися лише п’ятеро охоронців, троє рипнулися захищати довірені хороми, але полягли посеред коридору непритомними тушками. Він дав чіткий наказ нікого без потреби не вбивати. Його влада не будуватиметься на крові. Цього не хоче цінність. А його серце в її руках.

Двоє інших, що стояли на варті тої частини Неро, що колись належала Яредові, спочатку смикнулися виконати обов’язок, та впізнавши колишнього полководця завмерли в нерішучості. Саме він поставив їх тут на варті, платив вдячністю та щедрим брязкотом золота, нападати на руку, яка тебе годує, вияв найнижчої ницості. Тому вони невпевнено  перезирнулися, а тоді відступили у темні кутки коридору, злилися зі стінами, зробилися тінями без докорів сумління.

- У якій він кімнаті? – тихо спитав Яред.

- У вашій, - ледь чутно відповіла тінь праворуч.

Яред глузливо хмикнув, варто було здогадатися. За його підрахунками, зараз до палацу мав би прибути захеканий, переполошений гінець, який повідомить, що армія під стінами почала наступ. Поки він це розповідатиме охороні, а та розштурхає Краса з Меком, вояки мають зайняти місто, Яред же вирішити долю самозванців.

Перед дверима кімнати на мить завмер, обачно оглянув коридор, махнув головою своїм побратимам, щоб перевірили інші кімнати, уважно дослухаючись чи не звучить лемент наляканого Мека з іншої частини палацу, він обережно натиснув ручку дверей та увійшов до покоїв. Його обійняла тиша, порушена світлом лампадки над ліжком, на якому солодко посопував Крас. Поряд тулилася гола дівиця, поли балдахіну дбайливо підв’язані, виставляючи беззахисні тіла коханців на поталу обставинам. Яред став біля ліжка, склав руки на грудях, серйозно замислившись: «Може не будити?». Прокинуться вранці, а тут несподіванка. Армія в місті, Мек у в’язниці, на троні Яред. Гарний жарт вийшов би, шкода, на нього бракує часу. Він нагнувся і смикнув Краса за ногу. Той забуркотів невдоволено, повернувся на інший бік, і далі спати. Оце полководець! Цікаво, якби катапульти гамселили мури міста, він прокинувся б? Тоді Яред витягнув меча, провів холодним лезом від плеча до шиї Краса, який нарешті відчув незручності і розплющив очі. Спочатку в сонних очицях ковзнула недовіра, потім переляк і нарешті усвідомлення. Він збирався сіпнутися, певно, зляку надумав кудись бігти, рятуватися, але Яред натиснув міцніше на впадину шиї вістрям меча, стримуючи безглузді пориви Краса.

- Вставай, - мовив тихенько, аби не розбудити дівчину. Зчинить зараз лемент, її заспокоювати не мав ні часу, ні бажання.

Крас потихеньку зсунувся з ліжка, відсвічував Яреду голою дупою, яку намагався метушливо прикрити тунікою.

- Виходь, - Яред впер меч поміж лопатки своєї жертви, розтягуючи рота уїдливим усміхом.

Босі п’ятки Краса виблискували у світлі лампадок, а вклякле тіло сунуло у напрямку тронної зали, куди Самардак мав привести й Мека. Скуйовджене волосся Краса стирчало в різні боки, а голі ноги нагадали Яредові обдертих вояків, що приходили до нього за допомогою. Шукали прихистку, теплої їжі та одягу. За його розрахунками армія повинна бути в місті, вони домовилися зустрітися з вельможами в палаці. Якщо все вдасться зробити тихо, не втопити місто в крові невинних, завтра, щонайменше післязавтра, стягнута армія, повинна розійтися назад. З Яредом залишаться тільки його вояки, принаймні він дуже розраховував саме на такий розвиток подій. Чудово розумів, що не все може залежати від нього, недолугість людського єства не завжди вдається врахувати, а тим паче застерегтися від її непослідовності. Їх можуть зрадити, та волів про це не думати. Надто небезпечно для рішучості плекати в собі такі думки.