24

Сезон Врожаю втішав останніми теплими днями, люди поспіхом готувалися до холодів, орали поля, робили останні заготівки перед початком нового сезону. Найхолоднішого. Він завжди затяжний та неймовірно довгий, особливо вечори, коли в пічці потріскує вогонь, жінки займаються пряжею, а чоловіки майструють щось із дерева або шкіри. Цей сезон Холодів обіцяв бути інакшим. Люди чекали змін. Вони відчувалися в повітрі, вібрували на язиці, розпускалися яскравими квітами чуток, лякали невідомістю. Неро став центром важливих історичних подій. Багато сучасників називатиме ці події лагідною війною, в історію Небу вони увійдуть як тихий шепіт безвиході, в яку себе загнали невизнанні царі.

         Теплий вітерець обвівав обличчя Яреда, грався темно-русявим волоссям, зазирав у вічі, ніби сподівався узріти істинні причини, що пригнали полководця на терена Неро. І чого йому не сиділося у місті багатоголосся? Вітрові цікаво, та полководець непохитний. Сидів з гордовитою поставою на спині коня, закутий у чорні шкіряні лати, з пришпореним мечем у піхвах, з непохитним металевим блиском у сірих очах. Полководець прийшов по своє. Привів армію: споряджену, нагодовану, сильну, правда, не багаточисельну. Так здавалося вітрові, а перестрашеним селянам вона здавалася жахливою, лихою звісткою, що зазирала до їхніх домівок смертю, кров’ю, страхом. Небу давно не знав кровопролитних війн, його кордони постійно пильно охоронялися, але тепер армія стояла перед брамою Неро на чолі колишнього захисник їхніх земель. Він прийшов по своє. Дарма, що вельможі міста закрили перед ним браму, відрізали усі шляхи, принаймні, вони так думали, місто однаково здасться. Тільки Яред хотів зробити це без крові та смертей, Мек з Красом, заручившись підтримкою місцевої верхівки вирішили стати в позу. Дурна ідея. Безталанна. Необдумана. Цілком передбачувана.

- Мек вважає себе невизнаним правителем, він мріє сісти на трон Небу, а раптова смерть Креда стала чудовою нагодою, та ще й після відвідин Каффи. Він звинуватить тебе у його смерті, а сам підступно займе трон, - спокійно розмірковувала Елен, сидячи на лавці в садку. Поряд стояв кошик, де спав Арнар, а біля ніг пружинив вухами вірний Сарду. Сімейна нарада не обходилася без нього. Звістка про смерть Креда застала їх зненацька, а небувалі чутки, що миттю поширилися царством про їхню причетність до несподіванки, яка сталася з правителем, змушувала переглянути усі плани на подальше майбутнє. Прийшов час вдаватися до більш рішучих дій, аби досягнути мети, - Збирай армію, тобі час взяти те, що належить за правом спадкоємця.

Яред стояв до неї спиною, слухав уважно, розмірковуючи над кожним словом. На похорон Креда вони не поїхали, то було б рівнозначно добровільному самогубству. Той стан речей, що утворився навкруги, вимагав зважених та мудрих рішень. У їхньому випадку відсидітися в Каффі не вийде, Яред хоч і невизнаний син, проте єдиний. Їм не дадуть спокою, меч прихованої загрози постійно висітиме над їхніми шиями, дихатиме в потилицю, а він не звик тікати та ховатися. Креда поховали чотири дні тому, час рішень минув – настає епоха дій. Правильні вони чи ні - визначить тільки історія, нині армія споряджена і чекає його наказу. Зі всіх кутків світу йому привозили послання підтримки від владик, навіть колишні вороги та загарбники визнавали право сина і полководця на трон. Гіднішої кандидатури, на їхню думку, в Небу більше не знайдеться. Його авторитет серед народу був непохитним, правильні рішучі кроки в Каффі дали чудовий результат, забезпечили гідну підтримку вельмож по всьому Небу. Яке ж було його здивування, коли серед усього того шаленства послань, обіцянок підтримки та величання, він наткнувся на запевнення підтримки Митра, здавалося б, найзапеклішого недоброзичливця. Крім того, він не обмежився словами, вже за два дні біля стін Каффи стояв загін, котрий нараховував п’ятсот осіб у повній бойовій готовності на чолі з Митром. А до вечора лави соратників поповнилися втричі, наступного ранку додалося ще два загони по двісті вояків. Вельможі висловлювали підтримку не тільки пишним красномовством, багато хто надавав перевагу діям. За цих обставин залишалося брати меч до рук і відвойовувати своє. Яреда посадили на трон без трону.

- Потрібно Деллу відправити у Шагдар, - задумливо зазначив він, обмізковуючи подальший план дій. Проблем з Вершительками не хотілося, вони навряд дістануть їх у Небу, але там залишилися батьки Елен, вони можуть зіткнутися з небажаними наслідками, якщо дівча вчасно не прибуде додому.

- Солл відвезе, - Елен піднялася з місця, обняла його за стан зі спини, передавала силу, передавала впевненість, вона це може, для нього зробить усе.

- Гадаєш, зможе?

- Не варто його недооцінювати та опікати, він давно дорослий, - вона втягнула ніздрями рідний запах, наповнила груди митями, відведеними безповоротністю подій.

- Бери Арнара, їдь з ними, - проказав Яред, знав відповідь наперед, та все ж намагався зазвати свою цінність до здорового глузду, - Так мені буде спокійніше.

Він обхопив її руку, перетягнув на груди, цілував вуста та очі без кольору. Чому такі миті завжди найсолодші? Найжорстокіші?

- А мені не буде спокійніше. Ми залишимося тут і чекатимемо тебе.

- Ти могла б хоч раз мене послухати?

- Ні, бо тоді ти б мене не кохав.

- Це надто вбоге слово, воно не може передати те, що коїться тут, коли я дивлюся на тебе, - Яред посміхнувся і потер рукою в області грудей.

- Тоді помовч і поцілуй наостанок свою цінність, - Елен відповіла йому лукавою посмішкою та склала вуста дудочкою для поцілунку.