22

Яред не збирався влаштовувати помпезних почестей, гучних гулянок, оргій, лише тому, що до них збирався завітати Кред. Наміри правителя залишалися завісою, за якою не видно, чого хочеться самодуру. Подивитися, як не крути,  на свого онука чи знайти в Каффі докази зради колишнього полководця, бо він посмів прихистити дезертирів.

         Яред схилявся до другого варіанту. Наказав Самардаку посилити охорону довкола міста, організувати невеличкі загони з втікачів, не більше десяти чоловік, для цілодобового вартування стін міста. Кред однозначно напхав Каффу своїми нишпорками, і вони напевно здогадалися звідки вітер дме отих сформованих загонів, проте Яред велів розселити втікачів по всьому місту, аби не збивати їх до купи та не давати доказів своєї вини. Вони просто ходили на роботу, за яку отримували платню. Законна підстава, до якої жоден чиновник не придереться.

         Назарі вони з Елен мали інший клопіт. Найперше їхня садиба не могла вмістити увесь почет Креда, а вони не сумнівалися, що той притягне його за собою. Хто ж буде оспівувати велич володаря, що самовіддано боронить кордони царства від загарбників і позбавив народ гнітючого ярма рабства. І лиш наближені знають, що в палаці Неро те поневолення просякнуло стіни, таврувало не одне скалічене життя. Допускати усе те збіговисько у свою частину садиби вони не збиралися, це їхній маленький світ, доступ до якого мали тільки наближені: Солл, Делла та Самардак. Ще декілька чоловік челяді, на тому все.

         Елен запропонувала звернутися до суспільної верхівки міста, багатих купців та чиновників, які точно мали б за честь прийняти гостей, наближених до самого володаря. Ідея виявилася вдалою, охочих назбиралося чимало.

         Кред у своєму посланні не прописав точної дати приїзду, тому вартові на стінах пильнували західний шлях з особливою ретельністю, а одного погожого дня прислали посланця із звісткою, що в напрямку міста прямує велика група вершників. Яред наказав Самардаку виїхати на зустріч, не сумніваючись, хто їде в гості.            

         Челядь метушилася, хутко приводила кожен куток до ладу, Яред та Елен натягнуто очікували небажаних гостей. Він попросив її не з’являтися одразу перед очі володаря, нехай той трохи понервує, і обов’язково лишити волосся неприкритим. Чутки про її незвичайну зовнішність поповзли просторами Небу, наче коріння молодого дерева, що з кожним роком набирає сили, викидає нові листочки, а незабаром дасть плоди. Яред трохи з острахом спостерігав за цим шаленством, чи не накличе воно на них більшого лиха. Бо кожен поважаючий себе посол або дрібний владика вважав за необхідне відвідати їхній дім, на власні очі пересвідчитися, що чутки правдиві. А потім рознести нові, підкріплені власними враженнями.

         В браму увірвався засапаний кінь Самардака, друг прожогом покинув сідло і кинувся до Яреда, що чекав звісток біля входу. Жодна справа не клеїлась до рук, жодна думка не світліла в голові, яка була зайнята міркуваннями про наміри Креда.

- Він майже під головною брамою! – вигукнув Самардак, спльовуючи пилюку, - Ти виїдеш на зустріч?

- Ні. Повертайся, проведи його, – впевнено наказав Яред.

- Він може сприйняти це за образу…

- Або за підлабузництво, - перебив не роздумуючи.

Він ніколи не прогинався перед Кредом, а зараз тим паче. І виїхати на зустріч, означало визнати свою вину у не скоєних злочинах. Бо, якщо розібратися, не він розігнав армію, не перетягував її на свій бік, не прагнув кровопролиття. У нього інші цінності: одна з очима без кольору, інша крихітна, і взагалі безцінна.

Самардак натужно втягнув повітря носом, виказуючи невдоволення лише гострим поглядом, та скочив назад на коня, пришпорив бідолаху люто в боки, направляючи виметеною доріжкою геть з подвір’я.

Миті тягнулися безкінечною низкою вкляклих відчуттів, сонце благополучно клонилося на захід, розкидаючи промені доглянутою територією садиби. Від брами до входу, увінчаного пожовклими від часу колонами, тягнулася кольорова доріжка з гірського каменю, добутого на півночі царства, біля високої мурованої огорожі красувалися висаджені молоді деревця та квіти, які Елен підбирала особисто. Це їхній світ. Приїзд Креда може назавжди його зруйнувати.

Садиба дісталася Яреду від одного можновладця, який активно підтримував Яреда та армію, надавав допомогу з продовольством та амуніцією для вояків, але був бездітним. Він помер від банальної застуди, яку старечий організм не поборов. Усе нажите зовсім неочікувано відписав Яреду, давши перед тим мудру пораду.

- Коли навоюєшся, починай новий шлях тут. Каффа – місто мов, якщо зможеш домовитися з кожним, будеш непереможним.  

Яред навоювався, почав новий шлях, намагався домовитися з кожним, проте не все залежало він нього. Доля, а чи підступні Боги, знову ввергають його у прірву незбагненного.

За стінами муру почувся глухий тупіт безлічі кінських копит, гул людських голосів, натужне іржання втомлених тварин. Правитель наближається. На доріжку, в роззявлені стулки брами, влетів Самардак, звернув перед самим порогом ліворуч, стрімко покинув спину коня, кинувши повід хлопчиську, помічнику конюха.

- Він тут! – проказав майже у саме вухо Яреда, зайняв позицію за його спиною, як робив під час бою. Він завжди прикривав спину свого полководця.

Глухе цокання кінських копит зробилося гучнішим, у променях західного сонця, що вкрило подвір’я жовто-гарячим покривалом, виїхала постать в чорному. Улюблена та пізнавана одежина правителя на час подорожей. Запилюжена, проте не втратила своєї пишноти. За ним прилаштувалася низка різношерстих вершників, серед них і Крас.