20

Сезон Холодів прийшов у Неро із звісткою від колишнього полководця усієї армії Небу. У скрученому маленькому сувої, запечатаному в дорогий червоний віск, повідомлялося, що Яред із Глотока, син Марти, взяв шлюб з Елен із Шагдара за звичаями того міста.

         Кред втопав у подушках, а в центрі розкішної кімнати, всипаної жовто-гарячим сяйвом, яке відкидали вуглинки в пічці, аби обігріти величні кутки,  завмер Крас. Він став гінцем, що приніс ту звістку. Правитель хмуро глипав на шматок обробленої буйволячої шкіри, а тоді замислився. Його погляд вкляк на позолоченій колоні, немов та могла вирішити усі спричинені проблеми. Після від’їзду колишнього полководця, володар милостиво віддав управління над армією вірному охоронцю – Красу. Дарма, що вояки прийняли його не дуже привітно. Спочатку бойкотували накази нового полководця, потім підпалили його дім в центрі міста, бо як виявилося, новий поводир не збирався ділити з ними тяжкість буття в казармах. Серед них панували бунтівні настрої, які Красу не вдавалося притиснути.

Кред у справи новоспеченого полководця і вручених йому підлеглих не втручався, охоронець сам попросив цю посаду. Гадав, велич попередника природнім шляхом до нього приклеїться, на жаль, її потрібно заслужити. Та й правитель уже знайшов чергове завдання, аби випробувати навики нового полководця, його силу духу, мужність, хоробрість, пристосованість до нових умов військової справи. Сайсаки знову розійшлися. Землевласники на сході вимагали від Креда дій. Раніше подібним займався Яред, значить тепер це обов’язок Краса. На світанку, армія, не в повному складі, проте вирушила на східні кордони Небу. Частина залишалася на випадок непередбачуваних подій.

Править зневажливо махнув рукою новопризначеному полководцю, аби той зник з очей геть, і поринув у вир своїх міркувань. Так, вино ще не весь мозок задурманило. Мабуть, тільки зараз правителю починало світліти в голові, оскільки Каффа - скарб Небу, а він безтолково віддав її в руки свого… Ні, володар ніколи не називав Яреда сином, ніколи не визнавав, бо прагнув мати справжнього спадкоємця, зачатого від жінки з древнім царським родоводом, чого не вдалося зробити донині. Потім були спроби із рабинями, привезеними з різних куточків світу, проте й вони не увінчалися успіхом. Кред мав три доньки від законної дружини  та дев’ять від рабинь. Жодного хлопчика. Коли народилася шоста, він звелів привезти йому Яреда, не збирався робити того спадкоємцем, просто хотів подивитися, що вийшло від союзу босяка, котрий став правителем, та дочки Лісу.

Побачене його втішило, хлопчина подавав гарні надії, які згодом виправдав. Він перевершив батька, зумів прикрутити хвости знахабнілим сайсакам, тримав у страху пихатих сусідів, здобув повагу народу та довірених йому вояків. Верхи й низи суспільства схиляли голови перед мужністю та відважністю молодого полководця, слава про його здобутки на полях кривавих битв бігла попереду нього. Хлопчаки хотіли бути ним, жінки прагнули бути з ним. А тому подібний стан речей наганяв на Креда страху. Так і царство можна втратити. Яредові лиш потрібно було наказати армії спрямувати вістря меча в бік володаря. Перешкоду потрібно було прибрати. Нездійсненне завдання знайшлося миттю. Хто ж знав, що для його сина таких завдань нема. Від союзу босяка та дочки Лісу народилося щось сильне, незламне, вперте.

Наче марево, перед очима правителя вимальовувалася дівоча постать у довгій блакитній сукні з дивним ковпаком на голові, вона розривала його нутро поглядом. Ніколи в житті могутній Кред так не боявся. В погляді цієї дивачки відображалися найогидніші вчинки та помисли правителя. Вона зазирала глибоко, бачила потаємне, знала про найвідразливіше, обіцяла жахливі покарання, на які здатні лиш вищі сили. Вона була тією силою.

Він прагнув позбутися тої примари або зробити своєю. Не вдалося здійснити ні того, ні іншого. Вона вислизнула з його рук, стала здобутком невизнаного сина.

Страх Креда посилився, набув форми дивного купола, невидимого для ока, відчутного лиш боягузу. Володар не вважав себе таким, це дивна дівчина в ковпаку наповнила його єство жахом. Володіла незбагненною силою, він відчував її, але торкнутися не міг, напитися не зумів – її відібрав сильніший.

Того дня правитель погано спав. Повиганяв усіх дівиць, що обслуговували його, відмовився від бенкету, не прийняв Мека, який вдавав, ніби турбується самопочуттям володаря насправді. Подібний стан підкосив його на довгі дні. Дивна апатія спіткала Креда, всередині товклася порожнеча, вино не приносило колишнього задоволення, він здавався собі нікчемним старим чоловіком. Стурбований Мек навіть підшукав для нього найкращих дівиць із півдня, з шовковистою шкірою, що бриніла золотистою засмагою, тонким станом, знемагаючим поглядом, проте його старання не мали успіху. Кред продовжував апатично сидіти у своїй кімнаті, закутуючись купами ковдр, безкінечно жалітися, що мерзне.

Зі сходу приходили невтішні новини, Красу не вдавалося приструнити кровожерливих сайсаків, вони відверто насміхалися з нього, називали Кредовим задолизником, який мав меча тільки між ногами, та й то не дуже гострого. Вояки не могли стерпіти недолугого командира, почали втікати, тим паче, наступав  сніг та мороз, продовольство закінчувалося, про теплі речі, завчасно, полководець для своєї армії не подбав, тому непродумані дії мали логічні наслідки – втеча. Армійські ряди стрімко ріділи. Куди тікали вояки здогадатися нескладно, але пред’явити претензію колишньому полководцю Крас не міг. Він не зловив того за злочином, вчиненим проти царства. Спробував, бува, організувати каральні загони, котрі вишукували дезертирів та карали додатковим строком служби або відкупом золотом, проте й вони були малоефективними. Добре навчені вояки, чудово пам’ятали науку колишнього полководця, вони робилися невидимими. Каральним загонам вдалося зловити не більше десятка, та й ті, ніби навмисне здалися, щоб поглузувати з їхніх потуг.