19

Каффа майоріла попереду довгою оборонною стіною з жовтого каменю,  до брами якої безкінечно тягнулися каравани торговців, аби продати свій крам. Місто, яке взяло свій початок з порожнечі, бо раніше тут був тільки пісок. Каравани прямували у царство Дванадцяти земель, древнє та багате, а дорогою ставали на перепочинок біля оази з водою. Потім хтось додумався звести біля води хижку, аби подорожні могли відпочити після довгої дороги та захистити себе від вітрів. З тої хижки виросло місто, галасливе та різношерсте. Найекзотичніший крам потрапляв у Небу звідти, контрабанда заборонених товарів незмінно потрапляла звідти, інколи рабині теж були привезені Креду звідти. Сусідні царства, що межували з Небу, в обов’язковому порядку, спочатку відвідували Каффу, а тільки потім їхали до Неро. Місто наповнилося багатоголоссям, різними мовами, проте завжди жило в мирі та спокої. Багате, сильне, різношерсте – Яред хотів зробити його своїм, щоб бути господарем самому собі. Він зумів це. Поруч їхала Елен, яку він ледве відбив у Вершительок та її батьків. Вони погрожували йому смертю та найстрашнішими карами, якщо він порушить дану обіцянку, але спіткнулися об свої ж правила та догми.

- То ви вигнали її, не хвилювалися, що з нею буде за межами міста, а тепер погрожуєте мені смертю, якщо я порушу обіцянку? – грізно шипів він у приміщенні Синопсису, де їх чекали наступного дня Вершительки, що сиділи за простим грубо стесаним столом, та хмуро, навіть роздратовано супилися на нього і Елен. Серед них мама його цінності, котра й слова мовити не могла після їхніх заявочок напередодні ввечері.

Вершительки не мали аргументів, аби заперечити факт вигнання, а Елен впевнено підтримала його.

- Ми поїдемо, попри все. Батько-Ліс предрік йому правити, а мені разом з ним. Скарб для світу, ви не можете закрити мене тут, розгніваєте Богів.

Вершительки радились два дні, бо ж ніхто не полишав місто, прийнявши перед тим його закони. Вони з Елен були першими. Яред підозрював, що тепер не єдині. Делла, чудове і гарне дівча, зачувши їхні вимоги, завітало того дня до них в кімнату із благанням забрати її з собою. Для боїв вона не годилася, надто тендітне тіло мала, тому перший ліпший, хто її викличе, одразу запишеться в законні чоловіки. А Делла так рано заміж не поспішала, ба більше, зовсім того не прагнула. Її душа просила пригод, волі, нових вражень – Шагдар цього дати не міг. Наступного дня у Синопсисі точився запеклий бій за бажання Делли.

Лада мовчала, не втручалася. Новина настільки її приголомшила, що у вимогливої Вершительки навіть слів не лишилося, тим паче діти вирішили не попереджати рідних про свої плани. Розгубленість та розпач читалися в очах вкляклої матері, дім якої стрімко втрачав голоси. Діти виросли, вони прагнули волі, незалежності, хотіли робити власні помилки. Вона, як мудра мати мусить це дозволити.

- Я забираю Деллу під свою відповідальність, - впевнено говорила Елен Найстаршій, - Ви відкрили місто для подорожніх, але продовжуєте тримати нас. Це не може тривати вічно. Так ви Шагдар не відродите. Я обіцяю вам, що через один Великий сезон Делла повернеться. Це справедливо.

- Якщо ми дозволимо це вам, інші також вимагатимуть подібного, - резонно зауважила Найстарша, глипаючи на них вицвілими блакитними очима.

- То дозвольте, - втрутився Яред, - Світ не обмежується Шагдаром, - він промовисто змахнув рукою, обмальовуючи той світ, якого так боялися Вершительки.

Три крижані брили радилися ще три дні. Їхній вердикт втілився у новий закон, за яким молодим людям, що мали повних сімнадцять сезонів дозволялося покидати рідне місто, аби пізнавати та научатися новому. Закон мав свої заковики: поїхати можна було тільки з дозволу батьків або опікунів, призначених Вершительками, тривалість відсутності не більше одного Великого сезону. В разі порушення цих вимог накладалися повинності на батьків подорожуючого. Які - Вершительки ще до кінця не обумовили.

     Прощання з рідними минуло тяжко. Яред осторонь спостерігав за вкам’янілим обличчям Лади, очі котрої лишалися сухими, а чи надовго. У неї забирали двох дітей і одну маленьку таємничку. Вона не потримає її на руках, не прийме у цей світ, не почує перших слів, не побачить перших кроків. Яред був впевнений, як тільки вони покинуть місто, сум гордовитої Вершительки розіллється нестримними ріками сліз. Бідний Кенан, увесь тягар гризот дружина ляже на його плечі. Мовчазний, кремезний чоловік, вмілий майстер, найкращий батько – Елен можна було б позаздрити, батьки дали їй найцінніше – свою любов. Відпускали дітей у незвідані світи з тяжким серцем,  котре переповнене тривог та турбот.

Він для них страшний незнайомець, що нахабно відібрав вимолену доньку. Вони досі не прийняли його, не змирилися з рішенням доньки, не погоджувалися з обставинами, але відпускали попри все. Мудрість не в словах, вона у правильних вчинках.

     Делла поїхала з ними, а базіка Фолк лишився.

- Я виконав свою місію, - бадьоро шкірився він, аби прикритися ширмою безтурботності від істинних емоцій, - Це була чудова пригода. Я чекатиму вас тут через рік.

- Друже мій, - усміхнувся йому Яред, - Я можу тебе так називати? – Фолк кивнув, враз скувавши мармизу лещатами серйозності, яка так йому не властива, - Я вдячний тобі за все.

Яред простягнув вільнодумцю руку для потиску, яку той радо прийняв. Зніяковілий Солл намагався попрощатися не менш стримано та щиро, проте все закінчилося міцними обіймами двох протилежностей. Одна мовчазна, інша слово охоча.