16

Елен методично знімала хутро з кролика, якого вполював Сарду. М’ясоїд кровожерливий, стояв і облизувався, передчуваючи свято живота. Елен наловила риби, котру ретельно чистила Делла, бо вона також її любила.

         Делла з’явилася в їхній родині якраз перед від’їздом Елен, батьки забрали її у дядька з тіткою, що знущалися над дівчам. Батьки дівчини дивним чином зникли в лісі, коли їй виповнилося дванадцять Великих сезонів. Їх шукали усі мешканці міста, прочесали ліс, зазирнули під кожен кущик, але пошуки не увінчалися успіхом. Наче в повітрі розчинилися. Дівчинку, єдину доньку, зниклого подружжя, забрали бездітні родичі з боку матері. Вони жили бідно, тому одразу перебралися в повний достатку дім більш заможних родичів та стали доглядати Деллу, заодно вести господарство. З вигляду пристойні люди: відповідальні, сумлінні господарі, дбайливі батьки. Проте, сусіди дедалі частіше почали помічати на дівчині синці, вона сильно схудла, погано вчилася, а старий Гаст, котрий навчав дітей мистецтву володіння різними видами зброї, починаючи від палиці і закінчуючи метанням ножів, помітив, що вона геть знесилена. Делла й до того була не дуже вправною із зброєю, ці вміння давалися їй надзвичайно складно, тоді як навчання грамоти давалося з нечуваною легкістю. Вершительки давно запримітили її здібності і наказали поступово готувати дівча до роботи в Синопсисі, де велися усі облікові записи щодо населення: хто народився, хто помер, хто одружився, кому перейшов спадок після смерті родичів і тому подібне.

         Гаст звернувся до Вершительок, ті одразу подалися на перевірку. Результати виявилися невтішними. Дівча потерпало від постійних побоїв та недоїдання, добрі родичі звалили на неї майже всі турботи по господарству, натомість навіть нову одежину дитині придбати не вважали за потрібне. Так Делла опинилася в їхній сім’ї, оскільки більше родичів не мала, та й Вершительки не хотіли знову так ризикувати. Діти в Шагдарі на вагу золота. Осоружних родичів відправили назад до своєї халупи, встановили їм повинність доглядати за майном Делли, допоки вона не досягне відповідного віку, щоб вийти заміж та господарювати разом з чоловіком. За розкрадання майна горе-родичам наказали відрубувати пальці. Тричі на місяць до обійстя приходила одна з Вершительок, щоб запевнитися у доброчесності неборак.

         За цей сезон Делла, наче переродилася. Квітла красою, посмішкою та безперервним щебетанням. Вона завалювала Елен безкінечними запитаннями, вбирала кожну відповідь палаючим поглядом зелених очей, на котрі вже заглядаються парубки. А та чорна коса, що тяглася нижче дупи, була предметом заздрості усіх дівчат Шагдару.

- Елен! – на подвір’я увірвалася мама, вдаряючи її стривоженим поглядом глибокої синяви. Щось сталося. Нутром Елен забринів незбагненний страх матері, який та намагалася приховати від доньки. Навіщо? Знала ж, що не вдасться.

- Що сталося? – спокійно відгукнулася вона, аби передати відчуття впевненості стривоженій неньці. Мама надзвичайно емоційна особа, яка не в змозі тримати все в собі.

- Тебе викликали на бій!

- Хто? – вражено вставила Делла.

- Вчора в Шагдар прибуло три молодика з півночі, а сьогодні вони прийшли до Синопсису, один з них виявив бажання позмагатися за тебе, - повіла Лада, присіла на колодку, призначену для рубання дров, обсипаючи рідну дитину тривогою.

- Я відмовляюся, - беззаперечним тоном сказала Елен, продовжуючи розчленовувати кролячу тушку.

Подивування Делли та матері забриніло на язиці Елен солонуватим присмаком її непохитності. Більше ніяких боїв. Вона не розповідала рідним, що з нею сталося насправді за межами Шагдару, як і не повідомила про своє рішення не лишатися в рідному місті.

- Доню, - мама почала несвідомо заїкатися, що свідчило про крайню межу її обурення, - ти не можеш відмовлятися. Тобі потрібно …

- Я краще знаю, що мені потрібно, - в голосі Елен не ковзала лють, там миготіло розчарування. Мама й досі сподівається знайти для неї судженого. Тільки Елен його вже знайшла і покинула, бо він довбень невиправний.

- Доню, я просто хвилююся, щоб ти не залишилася сама…

- А може Боги наткали мені самотності, мамо, - вкотре обірвала словопад неньки, зняла кролика з гілляки дерева, почала зло полосувати тушку ножем, кидаючи відрізані частини в дерев’яний полумисок, що стояв поруч.

- Добре, доню. Нехай буде так.

Лада піднялася з колодки, вирівняла спину, покинула подвір’я з тихим сумом в очах. Вона прагнула найкращого для своїх дітей, як і кожна мати. Іноді поняття батьків про краще не збігалися з поняттями дітей, в цьому випадку Лада намагалася проявити мудрість і не тиснути на них. Вона любила своїх дітей безмежно, тому завжди була на їхньому боці. Елен її особлива дитина, дарована Богами, вимолена, бажана, довгоочікувана, тому їй вона не могла заперечити. Цілий Великий сезон рахувала дні до її повернення, втратила сон, схудла, русяві кучері вкрилися ниточками сивини, в погляді згас вогник надії, котрий знову запалав, коли Елен переступила поріг рідного домівки. Лада ожила, кров побігла жилами швидше, життя набуло знайомих барв. Її дитина вдома, жива та здорова, а що ще потрібно згорьованій матері.

***

         Наступного дня до обійстя батьків прибіг захеканий Борс. Брат жив окремо, оскільки недавно одружився і вже чекав на поповнення в сім’ї. Стільки радості в родині ще не було, ну хіба ще повернення Елен викликало таку ж купу невгамовних веселощів. Батьки з обох боків хутенько звели для новоспеченого подружжя окремий будинок і тішилися, споглядаючи їхнє порозуміння та любов, котрі вилилися у бажане внученя.