15

      Мабуть, життя завжди ставить перед вибором, який потрібно робити ледь не кожного дня. Яред обрав. Стояв перед стіною Лісу, у променях західного сонця, очікуючи дочок Лісу. Поняття не мав як з ними говоритиме, і чи взагалі Батько – Ліс його пропустить. Це ж не нахабство вкотре його перетнути? Він залишив за спиною перекошену пику Креда, коли повідомив, що знімає з себе усі повноваження полководця та від’їздить до Каффи, похапцем проїхав повз будинку матері, бо чогось соромно показатися їй на очі – не зумів встерегти найдорожче. Вона його за це по голівці не погладить.

     Віддав Кредові армію у розпорядження, про що повідомив воякам, котрі встигли повернутися. Залишив злого Самардака, який просто у вічі заявив, що він збожеволів через спідницю, і звісно ж вірний побратим заробив за це по пиці. Той не образився, а мовчки поїхав до Каффи, куди Яред суворо наказ збиратися. Тепер армія клопіт Креда. Яред наказав воякам не шукати його у Каффі. З собою він забирав лиш вірну дюжину та загін, що вже до цього там стояв на варті порядку. Вояки сприйняли цю звістку стримано, на початку, а потім добряче наквасилися вина і влаштували добрячий кавардак, вимагаючи від полководця повернення до своїх обов’язків.

         Яред мудро дозволив хлопцям перебіситися, а на ранок влаштував нещадну муштру. Вирішив наостанок зігнати жирок із розімлівших на домашніх харчах бравих вояків, а заразом і пиху. А то бач надумали ультиматуми ставити, навіть погрожували Неро спалити, якщо він не передумає. Правда, коли протверезіли весь запал вийшов разом із хмелем. Яред від свого не відступиться. Він будуватиме новий світ зі своєю цінністю. Разом вони зроблять його кращим. Принаймні, він на це сподівався, а ще почав здогадуватися чому вона насправді від нього втекла, і ніколи нічого не розказувала. Ну, і він йолоп ще той, бо не питав. Час виправляти помилки, тому що він їх усвідомив.

         Коли перед ними вигулькнули знайомі силуети, Фолк розплився щасливим усміхом, Солл знайомим страхом.

         Дівчина із золотавими очима почала щось до них говорити, видаючи дивні шиплячі звуки, а вони, три бовдури, безглуздо на неї кліпали. Прадавню мову не знали. Чим собі допомогти не відали?

         Дівчина вмовкла, Яред спохмурнів, як пояснити, що їм потрібно на той бік Лісу.

         До справи взявся Фолк, рятував ситуацію за допомогою кривлянь, безталанних рухів руками та ногами – допомагало погано. Три силуети зробилися ще темнішими, аж моторошними.  Яред розпачливо пошкріб колюче підборіддя, діла не буде, хай як Фолк не викаблучується.

- То вам Ліс перейти потрібно? Знову? – раптом мовила золотоока, забриніла глузливими іскрами в очах, споглядаючи трьох дурнів.

         Яред усвідомлював, що їхні вирячені зіньки добряче потішили дочок Лісу. Напевно таких блазнів вони ще тут не бачили. Чого тільки варта вистава, влаштована Фолком.

- Потрібно, - не кліпаючи, підтвердив Солл.

         Хоч у когось з їхньої трійці вистачило клепки відповісти дочкам Лісу, бо з інших вибити було щось складно. Особливо з Фолка, він ж так старався!

- Я спитаю у Батька, - насмішкувато сказала дочка Лісу і зникла зі своїми сестрами.

         Відповідь не забарилася. Їм дозволили пройти. Запрошення на втіху також пролунало. Яред наполегливо випхав Солла з насидженого місця біля багаття, наказуючи гарно постаратися і задовольнити геть усі забаганки лісових пан. Той повпирався для годиться, викрикуючи другові в обличчя:

- Ти хочеш завдяки мені безперешкодно пройти Ліс!

- Звичайно хочу! Тому не будь дитиною. Гарненько приголуб дівча, котре до тебе прийде.

       Солл хотів ще щось заперечити, хоча б для годиться, але Фолк, котрого вмовляти не довелось, добряче ляснув його по спині і натхненно врік:

- Друже мій, для чого ці сентенції? Хіба ти не хочеш стати частиною історії? Допомогти другові повернути його кохану? Ти хоч уявляєш, що нащадки будуть слухати тебе з роззявленим ротом, коли ти розповідатимеш їм пригоди зі свого життя.

- Іншим вуха заливай своїм словоблудством! – невдоволено бовкнув Солл, - Ходімо вже, а то тебе не переслухаєш.

     Ніч для Яреда минула в роздумах, тяжких і невеселих. Не збирався ними впиватися, проте вони налітали скрушною хвилею, змушували відчувати себе нікчемою. Так, великий полководець, безстрашний воїн, лютий захисник кордонів Небу, насправді справжнісінький нікчема, який не зумів вберегти найбажаніше.

     Ранок не став для нього раптовістю, бо він цілу ніч просив, аби вона швидше відійшла. Мерзло кутався у теплого шерстяного плаща підбитого козиною шерстю, намагаючись прокліпатися, відігнати непроханий сон, який під ранок вирішив, що йому час завітати.

З Лісу виплили задоволені хлопці, навіть писком Солла щаслива посмішка мліла. Аж цікаво, хто там більше старався: він чи дочка Лісу?

        Коли дерев торкнулися перші скупі сонячні промінчики, що так неохоче вигулькували з-за сірості хмар, Батько – Ліс вкотре прийняв нетямущих синів в свої обійми. Провів тихенько, не сварив, не випробовував, не ліз із настановами та повчаннями, навіть слова не зронив. Підозріла тиша ще більше напружувала, змушувала лякливо реагувати на найменший порух листочка. Дивина та й годі, не інакше Фолк та Солл перевершили самих себе. Або ж у Батька в хащах схований чергове випробування, як зі зміями під шкірою, і він чекає слушної миті. Не вірив Яред у його прихильність, то було б щось новеньке, не звідане.