Спочатку він шукав її в палаці, потім побіг до конюшні, але там навіть Морду не було. Самардак розповів про Марека, до якого вона ходила в гості, і вони стрімголов подалися до торговця. Той хмурив косматі брови, слухав їх дуже уважно, трохи зневажливо споглядаючи Яреда, а тоді врік:
- Просрали зіроньку! Чого до мене прибігли? Я не знаю, де її шукати. Вона мені не звітує.
Яред йому повірив. Вперше бачив цього рудого здорованя, не знав, що його пов’язує з Елен, проте вірив, бо ж вона справді нікому не звітує, навіть йому. Взяла та й зникла. Увечері він полишив її в ліжку, сонну та втомлену від утіх, а коли повернувся з бенкету застав порожнє ліжко.
Спершу подумав, що вона вирішила пройтися в садок – сильно полюбила ту місцину, пішов туди – застав облизня. Тоді хутко повернувся назад до кімнати, наповнився сум’яттям та тривогою, які змушували майже бігти. Зазирнув до купальні, роззирнувся в кімнаті і зрозумів, що зник її старий одяг та палиця. Перша здогадка, що це спланована втеча, була миттєво відкинута. Ну, куди вона подасться? Правда, потім пройшло осяяння. Це ж Елен, вона й не таке може. Вірити не хотілося, тому взяв штурмом двері кімнати Фолка. Вільнодумець повагом виплив із обіймів сну, постав перед Яредом з хмільною посмішкою на писку, а з глибин кімнати почувся жіночий сміх. Розважається хлопчисько. Яред втямив, що той не скаже йому, де поділася Елен, бо сам не знає. Уже й про черговий підступ Креда подумав, проте одразу відкинув цю думку. Правитель не діє відкрито. Не вміє йти на ворога голіруч, його перевага у підступах, спланованих та потаємних. Він точно не вихопив Елен з ліжка та не закрив у сирій темниці. І Сарду потрібно взяти до уваги, він такого просто не допустив би. На місці сутички однозначно розлилися б річки крові, пущеної вірним собацюрою. Ні, другом. Духом справедливості. А скрізь порядок, і навіть натяку на сутичку немає.
Ранок плавно передавав віжки прохолодному дню, а Яред розпачливо стискав поручні балюстради, споглядаючи на пожовтіле листя, яке вкрило дерева. Сезон холодів наближається. Вояки помалу стягуються в Неро і чекають рішень від свого полководця. Він не знав, що їм казати, як чинити, куди вести, котрий шлях торувати. У нього цінність зникла. Втекла. Чому? Приспала його пильність любовними утіхами, віддавалася пристрасно, наче прощалася. І таки прощалася! Не прийняла його тельбухи, не зуміла крокувати поряд… Слабачка! Не правда. Елен не слабка, вона занадто сильна. Тоді чому? Що він зробив не так?
- Ми когось загубили? – поряд пролунав хриплий зі сну голос Фолка, який смачно позіхав.
- Точно не тебе, – зневажливо вицідив Солл, ще більше насупив чорні брови, немов от-от розгадає того надскладного ребуса.
- Це правда, я на місці, – вдоволено вишкірився вільнодумець, - але ви приходили до мене посеред ночі, когось шукали… То хто загубився?
- Елен зникла, - видав Самардак, який підпирав стіну.
- Коли? – вражено поцікався Фолк, позиркуючи на вояку через плече, бо від інших толку мало.
Солл супиться, Яред взагалі у відключці. Втупився у далечінь, навіть не кліпне.
- Сьогодні вночі.
- Ви у Марека шукали?
- Ми скрізь шукали! – голосно обурився Солл, дратуючись недолугості вільнодумця ще більше.
- Значить додому поїхала. Чого смуту розвели? Яред, її чекають. Вона повинна показатися батькам, - почав фонтанувати інформацією Фолк, не здогадуючись, яку калюжу надзюрив, - Ти напевно її не відпускав, то вона й втекла.
Грізний погляд Яреда змусив позадкувати і вмить протверезіти ошелешеного Фолка. А що він такого сказав? Це чистісінька правда!
- Чому вона повинна показатися батькам? – не розтискаючи губ, ревів Яред. На лютого звіра скидався, що підчепив сказ.
- А ти не знаєш?
- Ні.
Яред не кліпав. Боявся пропусти важливе. Щойно дійшло, він перестав ставити питання, не діймав ними Елен, бо вважав їх зайвими та й відповіді не тішили, тому головним завданням зробив її захист, а все інше другорядне. Помилився. Щось пропустив.
- А ти з нею взагалі говорив? – іронічно форкнув Фолк, та одразу пригасив недоречний запал. Ще слово і кінець. Принаймні, про це промовисто кричав увесь вигляд Яреда, – Вона покинула рідний дім з умовою, що через один Великий сезон повернеться, - розгублено додав він.
- Де її дім?
- Шагдар.
Яред відвернувся. Натужно намагався згадати, де чув про це місто, аж поки не сяйнуло. Сам Фокл про нього ж розповідав.
- Це там, де три брили льоду, які тримають народ в лещатах суворих правил?
- Так.
- Звідки ти знаєш?
- Я там жив два роки.
Яредові наче розпеченим залізом по потилиці вліпили. Чого він ще не знає?
- То ви давно знайомі з Елен, а перед нами розігрували комедію, - лютився він.
- Ну, познайомилися ми дорогою в Арнари, до цього не знали один одного. Вірніше я її знав, а вона мене ні, - почав безглуздо белькотіти Фолк, боязко кліпаючи на Яреда. Полохливо зиркнув в бік Самардака, шукаючи захисту в разі непередбачуваних ушкоджень.
- Тобто, вона тебе не знала? – уточнив Солл.
#760 в Фентезі
#123 в Бойове фентезі
#2763 в Любовні романи
#669 в Любовне фентезі
Відредаговано: 12.12.2020