13

          Задум Креда не вдався. Розрахунок правителя одним махом вбити двох зайців зазнав поразки. Чи гадав він, що Яред кинеться за Елен сторчма, не обмірковуючи наслідки? Авжеж! На це була ставка. І задумане вдалося, тільки утаємниченість, що не доступна людському сприйняттю, сплутала усі плани.

          Він розіграв виставу перед присутніми, вдавав щире хвилювання, непоборний жаль через утрату свого найвидатнішого полководця. Позітхав, посупив брови та й забрався геть, бо ж полювання продовжується. Тим паче, найбажаніша здобич нарешті потрапила у пастку.

         І яке ж було здивування володаря, коли повернувшись до палацу йому повідомили, що Яред та Елен прибули раніше. Розчарування, гнів, дещиця розгубленості – все відбилося на пропитій пиці, налякавши  Мека до гикавки. Таким володаря він ще не бачив.

         Кред прожогом кинувся до крила Яреда, щоб на власні очі запевнитися у правдивості почутого, проте його навіть за браму не пустили.

       Здоровенний собацюра виставив білосніжні ікла, оскаженіло горбив спину, рвав правителя потойбічним поглядом чорних очиць. Вперше Креду стало по-справжньому страшно.

          Собацюра наступав, Кред потихеньку відходив назад. Він не взяв з собою Краса, щоб прикритися охоронцем, а тому боязко задкував, адже тварюка погрозливо гарчала і обіцяла розправу за найменшу помилку. Що ж, він поквитається, але іншим разом, та в інший спосіб. Влада належить йому. Вона здобута кров’ю та потом, і жоден байстрюк, хай і його, її не відбере.

***

         Яред розходжував кімнатою, позиркуючи на Елен, яка сиділа на ліжку та запевняла, що з нею все гаразд. Вона не пам’ятала, що трапилося в лісі, крім поштовху, через який опинилася у шаленій небезпеці. Зрештою, цього вона також не пам’ятала.

         Яред почувався стерпно. Правда, у вухах ще дзвін стояв, але він наполегливо ігнорував його. Інша проблема постала. Потрібно сховати Елен. Забрати з палацу. Кред не зупиниться. Хоча він розумів, де б не намагався її сховати, володар однаково не дасть спокою. Єдина можливість убезпечити свою цінність – відправити за Великий Ліс, але такий варіант змушував кров стигнути у жилах. Він його одразу відкинув. Армія потроху починала підтягуватися. У Каффі знаходяться його вояки, і Самардак завжди на сторожі. Це може бути гарним варіантом, та й він тут не затримається. Ще б Елен переконати. І спитати про дещо дуже потрібно.

- Елен, а Сарду та Морду, хто вони? – він зупинився біля ліжка, пильно зазирав їй в очі, наче вишукував там іскри неправдивості. Дарма. Елен лукавити не вміла.

- Чому ти питаєш? – вона засовалася, звела брови в одну лінію, немов щось запідозрила, – Вони мої друзі.

- Там, у плямі, вони були людьми … - Яред запнувся, бо й самому видавалося диким те, що вилетіло з його рота.

Очі без кольору враз округлилися, недовірливо витріщалися на нього, неначе запідозрили у божевіллі. Він уже й сам починав замислюватися над власним здоровим глуздом. Та це все йому не привиділося.

- Я не думала, що вони можуть набувати людської подоби, - вона говорила до себе, розгублено роздивлялася візерунки на покривалі, поринаючи у невідомі світи, недосяжні для Яреда.

- Що ти маєш на увазі?

- Вони духи справедливості … - бубнявіла собі під носа, нерозбірливо і якось невпевнено.

- Які ще духи? Про що ти? – Яред сів поряд, взяв її за руку та міцно стиснув, вимагаючи погляду.

- Духи справедливості, послані Богами для захисту свого творіння.

Яред вкляк з роззявленим ротом. Сказане погано вкладалося в голові, нагадувало маячню здурілого шамана, що перепив дурману. Хоча, з огляду на те, що він бачив – напевно також здурів.

- Це мені сказав Батько-Ліс, - не забарилася з поясненнями вона, споглядаючи безглуздий вираз обличчя Яреда. – Боги не говорять зі мною. Вони взагалі ні з ким не говорять. Кинули мене сюди, а нащо, до кінця не пояснили.

Яред замислився. Водив пальцями її долонею, гадав, як вберегти цінність, даровану Богами, де взяти сили та мудрості вчинити правильно.

- Завтра на світанку ти їдеш до Каффи, - проказав суворо, очей не підняв. Не тому, що боявся її незгоди чи спротиву – так  висловлював непохитність сказаного. Після її слів ще більше впевнився, що потрібно тікати з Неро. Каффа ідеальне місце. Місто мов та торговців – там загубитися найпростіше.

Елен не протестувала, чим насправді його налякала. Довгі нестерпні миті чекав її незгоди, проте цього не сталося. Полохливо зиркнув на неї, і чогось клубок відчаю у горлі збився. Стільки відчуження у очах, що бризкали іскрами тамованої туги, навіть зречення. Ніби вона вже все вирішила для себе, і йому доведеться змиритися з невідворотним.

Зненацька потягнулася до нього, обдала вухо ласкавим «Добре», поцілувала, притиснулася міцніше, неначе збиралася зіткати з їхнього єства одне ціле. Вони й були цілим. Ніхто й ніщо їх не роз’єднає. Він вбереже свою цінність. Солодкі миті розтягувалися неймовірно довго, наповнювали єство тремтливим, майже незбагненним відчуттям щастя, польоту, котре йому ніколи не доводилося відчути. Елен подарувала його. Заповнила собою кожну часточку тіла та душі. Нарешті прийняла таким як він є.