12

За переказами ліси Рода наповнені химер. Вони мешкають у своєрідних плямах, що трапляються поміж дерев і невидимі для людського ока. Проте, місцеві навчилися вираховувати такі місця та позначати їх. У подібних місцинах зник не один збирач ягід чи мисливець. А ще декілька послів та вельмож, що не догодили правителю. Про це Елен розповів Солл того ж вечора. Розходжував схвильовано кімнатою, говорив швидко, збивався, хапався за голову, наче вона однозначно втрапить у халепу. Яред не показався. Уже й не зрозумієш, хто кого карає. Він точно знає про плями, але хвилюватися за неї не поспішав. Неправда. Відсмикнула сама себе. Він хвилюється, просто на відстані.

         На світанку, в оточені погоничів, зграї мисливських собак та вельмож, правитель рушив у ліси Рода. Серед усього того гамору виділялася кремезна фігура Яреда. Він навмисно не дивився на неї, вбивав показною байдужістю, полишивши на опіку Самардака та Фолка. Ще Сарду збоку тривожно погиркував, а Морду нервово перебирав ногами. Він добряче застоявся у стійлі.

         До лісу вони прямували недовго, дуже швидко величний Неро залишився позаду, вражаючи білизною міцних стін на відстані. Елен здавалося, що його краса справді творіння Богів, бо кволість людської плоті на подібне не здатна, або вона помилялася. Згадалася подорож до царства Яра, де на власні очі бачила будівництво храму, що височів продовгуватими шпилями та вражав досконалістю. А його звели люди. Тому Неро цілком може бути рукотворним.

         Погоничі і собаки вибилися вперед, коли перед їхньою кавалькадою виросла стіна лісу. За ними досвідчені мисливці із арбалетами, короткими списами та страхітливо великими ножами на поясі. Самардак також ними обтикався, пильнував кожен шурхіт навколо, кожного вершника, що посмів під’їхати до Елен ближче, ніж потрібно. Наглядач зухвало напирав на сміливця, змушуючи забратися геть.

         Ліс Рода зустрів їх затамованою тишею, яка не вперше приймає до своїх обіймів розкрадачів чужого добра. Саме такими видавалися Кред та його оточення. Вони грабіжники, дрібні злодюжки, які прийшли на все готове і нещадно гребуть те, що їм не належить.

         Сарду нервово гаркнув, Морду завпирався – тут химери. Ліс Рода наповнений ними. Не всіх вдалося Батьку-Лісу закувати в лабети кокону, вони спостерігають, винюхують жертву, щоб стати сильнішими, напитися волі, яку може подарувати необачний роззява.

         Елен пришпорила Морду, боляче стискала боки, змушувала йти, продиратися крізь зелені хащі та затамовану небезпеку. Вона відчувалася на смак, линула від вдоволеного Креда. То він надумав закинути її в котрусь із плям, як негожого посла, що прийшов з поганою звісткою? Дуже зручно перед сусідами – посланець зник на полюванні.

         Елен теліпалася зі своїми охоронцями в кінці лементливих мисливців, Кред летів попереду, постійно викрикував поганські словечка, що претендували на глузливість. Яред їхав поруч з ним. Жодного разу не обернувся в її бік, карав. Байдуже. Головне пережити це показове полювання, повернутися цілою та неушкодженою, їй ще вдома треба показатися. Батьки не переживуть, якщо вона не з’явиться вчасно пере їхні очі. Та й Сарду з Морду зовсім оскаженіли. Розуміла їхній розпач, але зарадити не могла.

Звідкілясь війнуло гострим вітерцем, що збурився колючими поривами, котрі боляче впивалися в обличчя, змушували шукати порятунку.

- Що це? – голосно викрикнув Фолк, закриваючись рукою від напасті, що взялася нізвідки.

- Верни ліворуч! – люто рявкнув Самардак, намагаючись відвести своїм прикладом їхніх коней, – Тут іноді таке трапляється.

Елен потягла повід здерев’янілого Морду, намагалася відвести його слідом Самардака, але раптом відчула сильний поштовх у плече, який вибив із сідла. Вона навіть не злякалася, просто не встигла, як і скрикнути. Щось холодне, чіпке, невагоме, але сильне та гидке заліпило їй рота, обкрутило шию і накрило чорнотою. То не людина і не хижак, це клубок потойбічного жаху, що виріс на тілі створеного світу.

***

         Він не думав. Навіть на лють часу не було. Самардак ще своє отримає. Потім. Яред не думав, він діяв. А ще картав себе за безпечність, гадав Кред не посміє вчинити подібне. Прогадав. Сам винен. Наслідки не забарилися. Карав її байдужістю, має наслідки.

         Коли її втягло у пляму, не задумуючись кинувся за нею. З Кредом іншим разом поквитається. Озирнувся довкола і зрозумів, що він й досі в лісі. Ні змінених барв, ні сторонніх, неприродних звуків, ні почвар навкруги – той самий ліс, але інакший. Це вгадувалося в запаху і відчуттях, які здіймалися у ньому хмарою жаху. Невловиме для людського ока жило у кожному листочку, котрий здався неймовірно зеленим, коли Яред придивився до кущів навколо пильніше.

         Він не мав при собі меча, але взяв великого ножа, який цілком міг слугувати за смертельну зброю. Коли вихопив його з-за поясу, на мить спантеличено вкляк – рука тримала меч Талка.

• Чого витріщився? Меч завжди з тобою. Ти його господар. Віднині ви єдині! – почувся за спиною невдоволений і грізний чоловічий голос.

Яред різко обернувся, виставив меч, збираючись нападати, проте не зміг. Цей погляд. Потойбічний. Він зустрічав його неодноразово. Тільки зараз на нього дивиться молодий хлопчина середнього зросту, з клунком сіро-чорнявого волосся на голові і абсолютно голий. Зненацька, просто нізвідки, вискочив інший. Високий, довге біляве волосся виблискувало сріблястими ниточками, а погляд сяяв глибиною неосяжної  блакиті, немов увібрав усі барви небес. І теж голий.