9

Чомусь Кред вирішив, що життя палацу не повинно проходити повз Елен та взявся запрошувати її на вечерю, котра не минала без музики, танців та вина. І так кожного дня. Здається володар забув, що має обов’язки перед народом, і скинув усі повноваження на підступного Мека, який обкладав людей найабсурднішими податками, як от данина з яєць. Якщо у селянина було десять курок, відповідно, за логікою головного прихвосня Небу, вони повинні знести десять яєць на день, з яких два потрібно віддати в якості податку, який збирали один раз на  Сезон. І таких абсурдних податків було чимало. Мек навіть подумував внести податок на цноту, про що Елен почула під час чергового застілля. Він збирався оподатковувати дівиць, які не вийшли заміж до свого двадцятиріччя. Коли цей строк закінчувався їхні батьки зобов’язувалися сплачувати податок сріблом або золотом.

- Скоро вони введуть податок на повітря. – дав обурливий висновок почутому Фолк, коли вони поверталися у своє крило.

Самардак, що йшов позаду весело хмикнув, схоже він поділяв погляди вільнодумця.

Перед дверима своєї кімнати, дочекавшись, коли за Фолком закриються двері його кімнати, Елен взялася допитувати Самардака.

- Які новини з Каффи?

- Яред зміг заспокоїти торговців. Як виявилося, вони не сильно й бунтували. Але з розбійниками потрібно щось вирішувати. Дорогою до Каффи він зібрав частину воїнів, тепер мусить розібратися з грабунками та показати містянам, що вони під його захистом. – розлого звітував Самардак, бо мав таку настанову від свого полководця. Він не писав прямих листів до Елен, тому що їх могли перехопити і використати проти них. А сухі повідомлення своїй, по суті, правій руці мало кому здадуться цікавими.

- Добре. Я завтра хочу вийти в місто. – з притиском повідомила Елен.

- Я не думаю ..

- А я не питаю, про що ти думаєш. – загрозливо відрубала вона. – Завтра я йду в місто. Ставлю тебе до відома, а не прошу твого дозволу.

Очі наглядача недобре зблиснули, гнів та роздратування накривали Елен наростаючим буревієм, але вона не стала підставлятися під його шквал. В’язнем з доброї волі не буде. Їй потрібен простір.

Наступного дня, одягнула свої старі непоказні речі, вив’язала червоно-бурий палантин на голові і подалася в місто під наглядом насупленого Самардака. Дорогою вона забрала Морду, аби трохи вигуляти й його, бо скоро жиром запливе.

Фолк також вирішив приєднатися до неї. На превеликий подив Елен він зовсім не намагався влитися у розпусне життя Неро, не втручався в розмови так званих вчених з почету Креда, коли вони, впившись вином, намагалися щось один одному довести. Фолк відповідально та самовіддано грав роль її брата. А іноді здавалося, що й не грав – став ним. Елен це цінувала, хоча не показувала.

Вони попрямували до ринку, а потім розділилися в його рядах. Елен безпомилково відшукала ряд з овочами та фруктами, тамувала радісне збудження, передчуваючи зустріч з старим другом. Поки Фолк блукав між рядами і дивувався екзотичності товарів, представлених на прилавках торговців, Елен вітала Марека.

- Зіронько! – радісно пробасував чоловік у руду бороду.

Очі, повні добра, заіскрилися мереживом дрібних зморшок, що додавали віку цьому велетню. Хвороба сина не минула для нього даремно. Вона добряче підкосила його дух та силу волю. Діти найбільший біль батьків, як і найбільша радість.

На вигук батька вибіг такий же рудий цибатий хлопчина, що пихтів здоров’ям. І не скажеш, що зовсім недавно смерть чатувала біля його ліжка.

Елен відчула невдоволення Самардака. Йому не подобалася її вилазка. Він постійно озирався довкола, наче чекав нападу або визирав Кредових нишпорок, проте за ними ніхто не стежив. Сарду це знав точно, а значить і вона. Добре хоч наглядач плащ накинув, щоб сховати свої ножі, котрими обтикався навколо поясу.

- У тебе нові друзі. – зауважив Марек, пильно розглядаючи Самардака.

- Так, зараз ще один підтягнеться. – вдоволено підтвердила Елен. – Він у ряду зі старовинними фоліантами загубився.

- Там же суцільні підробки, і крихти правди нема у тій писанині! – голосно обурився Марек.

Елен посміхнулася, скинула напругу, що останні дні скручувала нутрощі, не давала вдихнути на повні груди. Ніби додому потрапила, побачила рідну усмішку мами, всерозуміючий погляд тата, відчула турботу брата. Незабаром їй потрібно повернутися. Час спливає. Вони чекають. Відкинула непрохані спогади, віддавшись громоподібній гостинності Марека. Він прибрав з полиць свій товар, і не прийнявши відмовок Елен, поволік їх до себе додому. Послав сина вперед, щоб той повідомив матір, і з радісною посмішкою взявся вести з нею дружню розмову. Ледь не забули Фолка. Бідолаха трохи загубився в лабіринтах рядів, але Сарду вдалося швиденько його відшукати.

У Марека вони гостювали майже до вечора. Господар не шкодував найкращого вина та наїдків, пригощаючи бажаних гостей. Фолк нарешті дозволив собі розслабитися. В особі Марека знайшов вдячного слухача та вправного опонента в словоблудстві, до того ж, келих з вином поповнювався регулярно, що сприяло сп’янінню та задушевній бесіді. Тільки Самардак залишився невдоволеним. Мало говорив, мало їв, зовсім не пив – біда. Тяжко, коли мусиш нести службу, яка не передбачає веселощів.

Вони насилу розпрощалися з гостинним господарем, який взяв з них обіцянку завітати знову.