8

Елен поволі спускалася мармуровими сходинками, що виблискували незрівнянною чистотою та красою. Натерті до блиску, вони здавалися цнотливо незаплямованими посеред бруду розбещеності, збираної в цьому палаці безліччю тисячоліть.

Яреда не було чотири дні. Вони попрощалися на світанку, похапцем дарували вкрадені у ночі відчуття, бо нова зустріч зажевріє на обрії не скоро. Самардак неодмінно ступав за нею крок в крок. Трохи дратувався, і вона його розуміла, саму під’юджувало оте безперервне чатування над нею, але мусила терпіти. Яред влаштував їй майже королівське життя. Принаймні, ці чотири дні так і було, поки не прийшла звістка від Креда, він хоче показати їй свій звіринець, і дуже просить взяти з собою чотирилапого друга. Вона пам’ятала застереження Яреда, що володар накинув оком на Сарду, тому з тривогою чекала тої зустрічі, ще й Морду перед нею навідала. Він стояв у стійлі, спокійно пережовував свіжоскошену траву, тому що Яред наказав дбати про нього якнайкраще.

Солл кожного дня приносив їй нову сукню, одна краща одної, і на запитання, де він дістає оту красу, лиш загадково всміхався. За ці дні вона не виходила з Яредової частини палацу, облюбувала внутрішній дворик з фонтанчиком та пахучим садком, відверто нудилася, і зоставлені наглядачі також. За межі палацу її наполегливо просили не виходити, окрім конюшні, звісно. Подібна бездіяльність починала дратувати. Пташка в золотій клітці.

І ось неочікувано запрошення від Креда, котре він передав через Солла. Фолк на правах брата подався з нею, заперечувати Елен не стала. Він може гарно заговорити зуби, якщо знадобиться.

Самардак крокував попереду, на поясі якого красувалися ножі різного розміру. Вперше побачила при ньому зброю. Це трохи насторожувало. Значить він готується до несподіванок з боку Креда, а Елен своєї палиці не взяла.

Коли вони спустилися зі сходів, що вели до просторої зали з купою дверей, їм назустріч вийшла групка молодиків. Вони прискіпливо оглядали їх, пропікали цікавістю, направленою на неї та Сарду. Особливо їх цікавив палантин, всі без винятку вперіщили на нього очиці.

У коридорі, залишивши цікавих роззяв позаду, Фолк не втерпів та спитав:

- Хто ці юнаки?

- Діти впливових вельмож. – в голосі Самардака ковзнула неприкрита зневага. – Татусі віддають їх на навчання до палацу, аби ті пізнавали науку дипломатії, красномовства, політики …

- І хто ж їх тут цьому навчає? – перебив його Фолк, не втримавши подиву.

- При дворі Креда багато вчених та митців. – зневажливо додав Самардак, при цьому виразив істинне ставлення до згаданих світил мудрості.

- І довго ці діти тут знаходяться? – не вгавав вільнодумець.

- Допоки їхні батьки платять.

Вони пройшли повз внутрішній заквітчаний дворик, яким Елен замилувалася ще першого разу, і вийшли на задній двір палацу, де вирувало геть інше життя. Скрізь снували заклопотані чоловіки та жінки, які рубали дрова, патрали курей, розвішували випрану білизну, купали дітей, лагодили огорожі, за якими борсалися свині та бекали овечки – то був інший бік життя величного Неро, бо ж усе те кодло, що мешкало в палаці потрібно було годувати та догоджати. Побачивши усю цю метушню, Елен відмітила для себе, що в крилі Яреда зустрічала дуже мало служників. За ці дні бачила тільки старого садівника, який одразу зник, коли вона туди завітала, та немолоду прибиральницю, котра приходила навести порядок у її кімнаті, змінювала простирадла, забирала вже одягнуті сукні і мовчки зникала. Всі намагання Елен заговорити з нею виявилися марними. Жінка тільки боязко всміхалася, і ні пари в зуст. Елен вже й подумала, що та німа. Взялася допитувати Солла і він підтвердив її здогадку. Жінку звали Галена, і вона насправді німа. Садівник - її чоловік. Яред привіз їх з півдня Небу, після чергового побоїща за територію з Аркном, царем Месанії, якого дуже приваблювали родючі землі півдня Небу. Найпершими постраждали маленькі поселення, Галена з чоловіком втратили все, про що він не побоявся сказати могутньому полководцю Небу. Яреда така безстрашність старого вразила, тому без вагань запропонував їм роботу у своїй частині палацу. Подружжя погодилося, адже відбудовувати спалений дім та втрачені пожитки просто не мали ані сил, ані часу, а дітей їм Боги не дали.

Оминувши господарські будівлі, вони нарешті побачили Креда, що чекав їх біля садка в оточенні молодесеньких служниць, не менше десятка, та коротуна з кривими ногами, який бігав довкола дівиць, піднімав їхні спідниці та розпусно запускав під поділ маленькі рученята. Кред вдоволено реготав. Блазень догодив кумедною витівкою володарю. Елен же вкотре відчула нудотні спазми в горлі. Повела погляд в бік і наткнулася на конвоїрів, що, свого часу, проводжали їх до Неро. Наче чорна хмара, вистроїлися рядочком в чорних обладунках, поблискуючи металевими наклепками, як передвісники лиха, бо вони не люди. Давно втратили цю подобу.

Нарешті Кред їх помітив, посміхнувся хитро, наче кіт, якому на столі необачні господарі залишили сметану. Володар перебував у гарному настрої, не набряклий, як зазвичай, зодягнутий у темно-червону туніку, обрамлену золотою вишивкою та підперезану таким же поясом. Дорого і яскраво. Елен встигла помітити, що правитель любить усе блискуче та яскраве, наче дитина, яка недоотримала уваги та любові, і мусила постійно бути в центрі подій, щоб на неї нарешті глянули.

Наблизившись, вона почула спів, тихий і втомлений, немов те багатоголосся лунало з надр самої землі. Поглянула на садок, поверх Кредового плеча і той хутко їй відповів: