7

Яред летів коридорами, і від тої люті в кроках здригалися стіни. Самардак йшов ззаду, намагаючись не відставати і не зачіпати. Йому не вперше спостерігати подібний стан у свого полководця, тут головне тактовно заткнутися, аби не нарватися на неприємності.

Кред розпочав свою божевільну гру. Втопав у подушках з келихом вина, запиваючи вчорашнє безумство, і повідомив Яредові з єхидним усміхом на губах:

- Прийшли невтішні новини з Каффи. – він змахнув рукою, і молоде дівча у напівпрозорій сукні подало йому звиток, який володар передав сину. – Торговці вчинили бунт. Їхні каравани вже багато місяців грабують розбійники. Вони вимагають захисту, і якщо ми його не дамо, сам знаєш, що буде. Їхній шлях і весь товар попрямує у  царство Яра. До цього самовдоволеного набундюченого бовдура. Оскільки тепер Каффа твоя, той клопіт також твій.

Яред мовчки вивчав звіт повіреного, який повідомляв, що торговці геть сказилися, беруть штурмом його дім, вимагають реакції на їхні вимоги та захисту від розбійників. Якось неправдоподібно та раптово торговці вирішили збунтуватися, хоча їх й до цього грабували. Яред поглянув на хитрий вираз Кредової мармизи, допетрав звідки вітер віє, та заперечувати не став. Каффа дійсно тепер його. Він відчайдушно цього хотів. І навіть припустити не міг як швидко перед ним роззявить рота хитромудра Кредова пастка.

- Завтра зранку виїду. – запевнив він, і пішов до виходу, проте уїдливі слова володаря призупинили його запал.

- А твої гості нехай побудуть моїми. Елен дуже цікава особа, я хочу познайомитися з нею ближче.

І Яред не стримався. Розвернувся, кинувся на Креда, хапаючи за шию. Іншою рукою обперся на спинку витонченої тахти, притиснув володаря і прошипів:

- Якщо ти зачепиш хоч поділ її сукні, я втоплю Небу в крові. – Яред шипів люту правду просто у вирячені баньки батька. Це вперше він дозволив собі не стриматися. Але його лють виправдана. Здається, Кред загрався. Він не розуміє, на що здатен син, який здобув меч Талка і під яким уся армія Небу. – Ти мене зрозумів?

Кред перелякано кліпнув, бо здушена горлянка не дозволяла видати хоча б найменший звук.

- От, і добре. – Яред розтискав пальці поволі, один за одним, насолоджувався жахом у таких знайомих очах. – Я залишаю Самардака, щоб наглядав за тобою. Він кожного дня слатиме мені звістки. Якщо я не отримаю їх бодай один день, тобі кінець і твоєму правлінню також.

Він вилетів у двері, залишив за собою перелякано-враженого правителя, бо той нарешті зрозумів, що переступив межу. Нею стала дивна дівчина на ім’я Елен.

Не криючись, Яред попрямував до свого крила, але перед дверима до кімнати Елен вкляк. Після вчорашнього вона його й каструвати може. Їй вистачить лиш погляду на вірну собацюру. Яред ще й досі пам’ятав як той відгриз руку служителю храму Талка. Йому може відгризти причинне місце без проблем.

Перевів подих, змусив себе заспокоїтися, тільки потім наважився прочинити двері. Що подумав Самардак, не зважав. Посміє тявкнуть, по пиці заробить!

Кімната купалася в барвистому сонячному промінні, воно грайливо стрибало намальованою галявиною, оживляло ту незмінну красу, котру розвіяло застережне гарчання Сарду, що з’явився нізвідки. Точно потойбічна тварюка, не інакше. Яред глянув на ліжко, яке шкірилося до нього порожнечею. Елен на ньому не було. Вона виплила з дверей, що вели на терасу. Сонячні промені, немовби зграйка чарівних метеликів, враз обступили її, наповнили погляд золотистим блиском, в якому він вкотре тонув. Біла сукня, обрамлена червоним мереживом та палантин, які сам обрав, зробили її невагомою, майже недосяжною.

Вони дивилися один на одного, не наважувалися підійти, неначе знову стали незнайомцями, яких звела смерть в ущелині. Яред не вірив, що один вечір може зробити їх чужими. Вона повинна розуміти, інакше не могло бути.

Перший крок зробив він. Розматав палантин, а вона дозволила. Цілував оту життєдайну силу, впивався красою, що  бриніла в його руках і не міг напитися. Цілував рідні риси обличчя і знав, що вона зрозуміє, бо не зрадив їй ні тілом, ні душею. Вона забрала все.

- Я мушу їхати. – промовив їй у вухо, міцно тримав за стан, бо надумала відсахнутися.

- Куди? – зазирнула віддано в очі.

- До Каффи. Там збунтувалися торговці.

- Чому? – насупила тонкі брови, вкрила його серце втіхою.

- Нібито їх грабують розбійники, проте я думаю це черговий підступний план Креда, щоб дошкулити мені. Таким чином він хоче нас розділити.

- Я поїду з тобою.

- Ні. Він зажадав зробити тебе своєю гостею, і це на краще.

- Що ж тут доброго? – не стрималася вона, вигукуючи обурення.

- Він сам себе загнав у пастку. Якщо з тобою щось станеться йому кінець. Він це знає. Я його попередив. – Яред поцілував її у вухо, втягнув рідний запах, щоб запам’ятати.

- Я не залишусь тут!

- Тут тобі безпечніше. Самардак буде постійно поруч. Я більш, ніж впевнений, що ситуація в Каффі створена штучно і мені вдасться її швидко врегулювати.  – запевняв і вірив, що вдасться наполягти на своєму. – Солла я також залишаю. Він допомагатиме тобі.

- Яред! – вона схопила його за сорочку  та стусонула. - Ти чуєш мене?! Я не хочу тут залишатися. Я не можу. Це місце мене вбиває! Воно просякнуте жовчю.