4

Смерть має різні личини. І хтось назве її жорстокою або страшною, проте вона мусить прийти до кожного. Одні чекають її з жахом, інші благально запрошують до себе, а боягузи приймають від власних рук. Померти від меча найбільша почесть для воїна. Яред надав таку можливість Орду і його посіпакам. Навряд, головний кат Небу, не здогадувався чим закінчиться його подорож до Великого Лісу, чим взагалі може обернутися для нього зустріч з Яредом, або ж він не розраховував його зустріти.

Дюжина, яку підбирав сам, тренував сам, завжди з ним. Орд не міг цього не знати та не врахувати. Виходить свідомо йшов на смерть, боячись не виконати наказ Креда. Плата за відданість безумцю виявилася надто високою, але Орд погодився з нею.

Ранок зустрів їх радісним цвіріньканням пташок, теплою росою, що вкутувала ноги і розвіювала тлінну ніч, яка забрала таємницю скоєного з собою. Про Орда та його людей нагадувала лиш чорна пляма від багаття, і не більше. Наче й не було їх.

Перебилися таким-сяким сніданком і в дорогу. Про нічну подію ніхто й словом не обмовився, навіть Фолк. Яред взагалі чекав, коли той, нарешті, визначиться із своїм подальшим шляхом, але вільнодумець не поспішав цього робити, принишкло їхав позаду і не заікався про свої подальші плани. А от Яред думав про них постійно. Елен в Неро показуватися небезпечно, тим паче поряд з ним. Кред враз вирахує, ким вона стала для нього. Цінністю. Слабкістю.

Першою думкою було відправити її до Каффи під наглядом Самардака. Там легко загубитися. Яред віддасть Кредові меч Талка, візьме під своє крило Каффу і воз’єднається там з Елен. План ідеальний, залишається його втілити. І вмовити Елен. Чомусь відчував, що з останнім виникнуть проблеми. Та й з Кредом не все так просто. Проте, Яред усвідомлював, що головне вберегти Елен, а інше буде розгрібати поступово.

Увечері вони дісталися Глотока, де їх зустріла щаслива Марта. Обнімала сина, припадала до грудей, цілувала запилюжене чоло, дякуючи Богам, що вберегли найдорожче. Вона, як мудра матір та жінка одразу помітила зміни, що відбулися між її сином та Елен, тому незручних питань не ставила. Ще на початку їхнього шляху знала, чим обернеться зустріч двох різних світів. А от Фолк її зацікавив. Пильнувала його прискіпливим поглядом, неначе очікувала підступу, гидкої зради, яка бриніла на дні блакитних очей Фолка. Потім згадала, що Елен в таких питаннях не обдуриш. Її тонке відчуття світу і чужого нутра, не допустило б поряд зрадника. Одне хвилювала Марту: чого він волочиться за ними? А ще подальші плани сина, бо славнозвісний Меч Пізнання та Сили здобутий, але, що він буде робити з ним далі.

- Нічого. – впевнено відповідав Яред, наситивши шлунок смачною їжею, а душу затишком рідного домівки. – Віддам Кредові. Заберу Каффу і оселюсь там з Елен.

- А армія? – спитала вражена Марта, зовсім не приховуючи подиву. Не такої відповіді чекала.

- А що з нею? – іронічно хмикнув Яред. – У неї буде новий полководець. З мене війн досить. Зараз воїнів розпустили по домівках. Сезон Врожаю, як не як.

- Що ти будеш робити з Мечем? – не вгавала Марта. Схоже, відповіді сина геть її не радували. - Ти дозволиш йому це? – тихо прошепотіла вона, звертаючись до посланки Богів.

- Його шлях сплетений і схвалений, Марто. Кому, як не тобі це знати. – холоднечею в голосі повела Елен. – Я його не зміню, яке б рішення він не прийняв. На мечі Талка забагато крові, якщо він піде з ним на Креда, втопить в ній народи. Талк віддав його без бою, бо не жадав жертв, а зараз ти штовхаєш свого сина і мене на ганебний злочин проти власного народу. Марто, твій син забрав тисячі чужих життів, за цей гріх йому не розплатитися за все життя, а тобі й досі мало?

Присоромлена і спантеличена жінка не наважилася подивитися в очі сина. Її запал розвіявся в тиші кімнати, освітленої єдиною свічкою. Яред піднявся, не зронивши слова в бік матері, не удостоївши поглядом. Вона бачить у ньому правителя, бо так наспівав Батько-Ліс, а він шукає спокою, бо так хоче його душа.

За ним зірвалася Елен, мовчки подалися до стайні, де збиралися залишити ніч лише для двох. Сарду вкотре залишився без звичних пестощів, тому що його місце зайняв сильніший.

Сяйво зірок, наче злодій, вихопило з маленького віконця красу карбовану місяцем, захватом, що розсипався плечима Елен. Ця таємниця лише для обраних, проте мусить стати для світу. Як це зробити Яред, поки що, не знав. Тулив до грудей свою цінність, впивався солодким трунком жіночого тіла, бо цієї миті він звичайний чоловік, у якого незвичайна жінка.

Коли дихання Елен стало рівним та глибоким, похапцем одягнувся та вийшов до прохолодної ночі, щоб повідати спокусниці свої таємниці. На порозі невдоволено рикнув Сарду. Вірний страж. Вірний друг.

- І не йди за мною. – суворо наказав Яред, виставивши пальця вперед, немов сварив найбільшого непослуха на світі.

Потім сам собі здався йолопом, бо розмовляє з собакою. Крадькома подався до садка, озираючись на темні силуети дерев та прислухаючись до нічної какофонії, що властива тільки пітьмі. Самардак повинен бути серед цих звуків та силуетів. Гарно навчений. До безпам’яті відданий. Якби не Яред, його б забили біля стовпа ганьби за шматок вкраденого хліба. Тому й порятував, оскільки добре пам’ятав той голод, одвічний супутник твоїх страждань, виплеканий жорстокістю Кредових наставників.

З-під розлогої яблуні, на кронах якої спочивав рогатий місяць, відліпилася тінь. Потайки ступала жухлою травою, підкрадалася беззвучними кроками, немовби вона породження підступної ночі.