❄️ ЧАСТИНА ПЕРША. ПОЛІ І СНІГОВИЙ СВІТ

Далеко-далеко, там, де сніг блищить, мов цукор,
а вітер співає тихі колискові,
жив маленький пінгвін на ім’я Полі.

Полі був не просто пінгвінчиком.
Він був дуже допитливим.

— А що там, за тією крижаною горою?
— А куди пливе той айсберг?
— А чи правда, що сонце може сміятися?

Полі завжди питав.

Він жив разом із мамою й татом у великій пінгвінячій колонії.
Усі пінгвіни були схожі: чорні спинки, білі животики, короткі лапки.

Але Полі відрізнявся.
У нього було серденько, повне пригод 💙

Щоранку Полі прокидався раніше за всіх,
виходив на сніг і говорив:

— Доброго ранку, світ!

І світ відповідав:
шурхотом снігу, криком чайок і тихим плюскотом води.

Одного дня Полі помітив блискучу доріжку на льоду.

— Ого! — вигукнув він. — Це ж дорога!

Він подивився назад.
Мама чистила пір’ячко.
Тато лагодив гніздечко.

— Я лише трохи подивлюся… — прошепотів Полі.

І пішов.

Сніг хрумтів під лапками:
хрум-хрум, хрум-хрум.

Полі дійшов до маленької крижаної печери.
А в печері… ехо!

— Приві-і-іт! — сказав Полі.
— Приві-і-іт! — відповіло ехо.

Полі засміявся.

— Ти мій друг?
— Друг! — відлунало зсередини.

Але раптом вітер подув сильніше.
Сніг закружляв.
Доріжка зникла.

Полі злякався.

— Мамо… — тихо сказав він.

І тоді він згадав:
мама казала — якщо страшно, зупинись і дихай.

Полі вдихнув.
І ще раз.

І почув…
плескіт води.

— Я знаю! — вигукнув Полі. — Море приведе мене додому!

Він пішов на звук.
І незабаром побачив свою колонію.

— Полі! — зраділа мама.
— Ми хвилювались! — сказав тато.

Полі обійняв їх крильцями.

— Я більше не піду далеко сам…
— А пригоди? — усміхнулась мама.
— Пригоди — разом! — сказав Полі.

І всі засміялися.

🌟 Кінець першої частини