Глава 6. Кам'яні пута

Глава 6. Кам'яні пута

Я відчув, як по держаку розповзлася магічна енергія, і волосся неначе наелектризувалося. Чорний маг скривив губи в тонкій усмішці і під ним утворилося бірюзове коло. Що? Пролунав розряд, вгору полетіли з десяток блискавок, але я знову встиг відскочити, дивом розминувшись із бірюзовою «змійкою». У ніздрі вдарив різкий запах озону. І холоду. Варто було торкнутися підлоги, як він зустрів мене крижаними кілками. Довелося сильно постаратися, вивернувшись так, щоб не напоротися на жоден з них. В результаті я виявився затиснутий між гігантськими бурульками. Не критично, дві хвилини й можна вибратися, але, схоже, мені їх не дадуть.

– До чого ж він спритний.

Чорний став поряд з Блідим, обтрушуючись, як ні в чому не бувало. Сильний, адже я впевнений, що як мінімум одна блискавка по ньому потрапила.

– Нічого, наступного удару не ухилиться. Готовий?

Точно не встигну, треба знайти інший вихід. А він взагалі є?

– Я так, а ти? Виглядаєш так собі.

– Нормально, мене ще на дві атаки вистачить. Ось мерзенний виклик, майже всю силу вижер.

Я сфокусував погляд на кінчик гострої бурульки прямо перед своїм обличчям. А боги, виявляється, люблять жартувати.

– Могло бути й гірше.

– Замовкни.

На підлогу та на лід закапала кров одразу з кількох порізів, щоб певніше. Маги на кілька секунд завмерли, здивовані нелогічністю поведінки. Я ж отримав підтвердження свого здогаду, саме моя кров змушує трястися храм.

Цього разу маскування зі статуй у поглибленнях зникло, це були точні копії тієї, що стояла посередині, тільки невеликі, лише вдвічі вищі за людину. У такій же напівсидячій позі, з розведеними вбік руками й глузливою посмішкою, ніби зустрічав старих друзів, яких хотів обійняти. Маги дуже вчасно обернулися на шум, тому й побачили, як з грудей і пуза двох статуй, вилізли довгі гнучкі кам'яні руки і потягнулися до тіл, які лежали непритомними.

Блідий відразу зреагував і відсік мечем, тих, що тяглися до жінки.

– Що це? – тремтячим голосом запитала Блазень, встаючи поруч з ним, аби бачити небезпеку.

– Уявлення не маю.

– А що робити?

– Треба вигадати план. У мене сили лише на один удар.

– І в мене.

Тим часом кам'яні руки схопили Синього мага. Від дотику до його голови він опритомнів, але вже нічого не зміг зробити. Його потягло і наполовину погрузило в статую, як у желе, в якийсь момент камінь знову став твердим, надійно полонивши жертву. Зрозуміти, що Синій ще живий, можна було тільки по очах, рот теж закрила кам’яна долоня.

– Чоганши, вибий двері, – пролунав наказ.

Слова Блідого наче вивели Чорного зі ступору. Було видно, що він вагається, по блідості зрівнявшись зі своїм товаришем, але все-таки прийнявши рішення, направив ціпок у бік виходу. З його палиці зірвався такий заряд, що, судячи з звуку ззаду, справді утворилася дірка. Ось тільки скористатися нею ніхто не встиг. Знесилено впалого на коліна мага, тут же схопили руки і потягли до бічної статуї. На Блідого накинулися одразу з десяток рук і потягли в різні боки, ніби маючи намір розірвати. Він закричав, направив ціпок в основну статую, але промахнувся, залишивши скуту льодом стіну. Одночасно з ним Блазень, намагаючись йому допомогти, відітнула яскравим червоним хлистом кам’яні руки з одного боку, через що його й повело в інший бік. І теж впала без сил. Ну, все, бій закінчено. Нарешті тиша. Чути тільки, як по підлозі тягнулися всі тіла, та здавлене мукання. Вони були у свідомості. Я це виразно бачив.

Частина кам'яних рук потяглася і до мене, але я загнавши страх у глибини свідомості, сам подався їм назустріч, простягаючи долоню. Мені ж треба було якось вибиратись. Тим більше, що вихід вже був готовий, а ці «руки» навряд чи потягнуться назовні. А магів, на мій погляд, занапастило те, що ніхто з них навіть не спробував втекти поодинці.

Від мого дотику камінь розсипався, ніби з нього витягли магію. З рештою сталося те саме. Вони до мене торкалися і розсипалися, залишаючи по собі дрібну кам'яну крихту. Страх остаточно розчинився в цікавості, що затопила свідомість.

Довелося вибиратися з пастки самостійно, отримавши ще кілька подряпин, а потім зайнятися самолікуванням. Промити рани було нічим, тому вирішив використати лід, який уже почав підтаювати. Бинти з тканини у мене завжди були із собою, не нові, вже не раз користовані, зате чисті. Неквапом перев'язав долоню, потім ногу, на голову бинтів не вистачило, тому просто приклав шматок льоду до скроні. Стало легше. Так само неквапливо зібрав всі магічні палиці і склав в одну купу біля дірки, визирнув. Неподалік стояли високі конусоподібні намети якогось неприємного м'ясного кольору. Пошарити в них чи що? Напевно, там можна знайти щось цікаве, але якщо раптом вони виберуться і мене спіймають, то точно це пригадають. А оббирати трофеї у трупів теж не варіант. Особливо у магів. Втім, можна попросити, аби вони чимось поділилися?

Підійшовши майже впритул до Чорного, як там його називали, Чога, я глянув йому в очі. Просто щоб зрозуміти, що ж з ними відбувалося. Мені здалося чи він справді невідривно дивився лише на мене. І продовжував це робити. Побачив, як його тілом пробігла маленька бірюзова змійка, він смикнувся, але погляду не відвів, ніби намагався зафіксуватися, відволіктися. Або я просто вигадую, приймаючи бажане за дійсне. У будь-якому випадку цей точно ділитися не буде. Подивився на дівчинку поряд. В її очах завмерли жах і біль. Дивно. Я навіть за два кроки відчував, як від тієї статуї віяло жаром, але при цьому на її тілі не було жодного опіку. Підігнаний цікавістю перевірив усіх. Краще за інших почувала себе Жовтяночка. Вона здавалася непритомною, проте її очі рухалися, ніби вона щось читала. І шкіра то синіла, то блідла, то вкривалася плямами, жінка здригалася, вкриваючись золотистим сяйвом, і все починалося заново. Дивно це все. У Синього мага тісно переплелися страх і здивування. На вигляд було складно визначити, що з ним відбувалося, але якщо прислухатися, можна було почути якесь шипіння і булькання. А від статуї, в яку було втиснуто Блідого, віяло холодом. І якщо за цей час він не замерз і не посинів, виходило, його життю нічого не загрожувало. Їм усім нічого не загрожувало. Самі виберуться. На тому й пішов.