Глава 5. Сутичка в храмі

Пригодники відчули полегшення, коли в колі призову з'явилася лише одна демонічна істота. З нею вони точно мають впоратися. Тим більше, що та поки що знаходилася всередині надійного бар'єру. Еріка використала заклинання «Виявлення невидимого», а потім кроверси малого визначника сили. Ось тільки це мало того, що нічого не дало, так ще демонічна істота зуміла вибратися і сховатись за статуєю бога Ірива. Спочатку всі були надто приголомшені його діями, а потім нападати стрімголов було вже пізно.

– Стояти, – Чоганши загородив посохом шлях Еланім, яка намірилась рвонути слідом за ним, а верхівка була спрямована саме на Сайкі, виблискуючи попереджувальними бірюзовими іскрами. Той також полюбляв скочити напролом, за що часто отримував на горіхи, і Еріці доводилося його штопати. – Вихід тільки один, тож йому нікуди звідси не дітися. Треба створити стратегію бою.

– А що тут думати, зробимо, так як завжди.

Тепер на Сайкі дивилися всі, і однаково поблажливо, як на неквапливого учня. Що загалом відповідало істині. Парубок вперше вирушив у подорож і ще не встиг заматеріти та набратися досвіду, тому часто так би мовити «наступав у калюжі». У цілительки відразу увімкнувся режим вчителя.

– Демонічні істоти – це третій клас небезпеки. Вони теж можуть поглинати силу певного виду та за рахунок неї відновлюватись. З чого випливає, що той, чия сила йому підходить, не повинен боротися з ним. Це ж очевидно.

– Так, але ми все ще не знаємо, якій саме силі він віддає перевагу.

– Знаємо, – Еріка багатозначно подивилася на жерця. – На нього відреагували чорні кроверси.

– Можливо й так, проте він їх взагалі-то не поглинув.

– Зараз це не має значення.

Сайкі розплився в такій задоволеній посмішці, що Чоганши прямо фізично відчув, як воїн у спробі вбити істоту, навмисно руйнує все навколо. І не зводячи з нього погляду, перевів посох на статую, цілячись кудись в її ліве плече. Через секунду там з'явилося чорне коло, і звідти щось скотилося, впавши прямо до їхніх ніг.

– Це називається – спостережливість, – він спрямував посох на нерухоме тіло, подаючи приклад. – То чи є ще питання?

Запитань не було, як і сумнівів. Всі підійшли ближче і теж наставили посохи на ворога, під яким вже з'явилася невелика калюжка крові.

Генсін відчував, що сил у нього кіт наплакав, їх вистачить лише на одне заклинання. І, загалом, був радий такому розкладу. Якби трапилася сутичка, йому б довелося або вичікувати момент, щоб завдати вирішального удару (тоді б він отримав сил більше, ніж решта) або хоч якось прийняти участь, і задовольнятися мінімумом з того, що залишиться. А зараз все розподілиться порівну. Тут він помітив, що у Еріки тремтить рука, а обличчя занадто бліде. У неї також не залишилось сил, здогадався Генсін, хоча, як і решта, був впевнений, що вона не потрапила до пастки.

– Давайте цього разу обійдемося без обманів, нам це всім вигідно.

– Вигідно, але випадковостей ніхто не скасовував.

Еріка посміхнулася, радіючи, що не послухалася та не пішла, коли її попрохали.

– Тоді на рахунок три. Один, два…

***

Це було несподівано. Прямо під мною виникло чорне коло, м'язи відразу розслабилися, я відчув, що падаю, але мені було все одно. Таке дивне та водночас знайоме відчуття. Наче лечу, і нехай весь світ зачекає. Потім удар, біль у скроні та голоси надімною, немов мухи дзижчать. В голові зашуміло. Сто відсотків попадання, тобто струсу. Боковим зором, крізь мелькання зірочок, помітив, що в мене тицяють палицями, а основним, що кров вбирається в підлогу. Чує моє шосте чуття, потрібно якнайшвидше звалювати звідси.

–…Два.

Храм затрусило. Відштовхнувшись від підлоги руками, я на низькому старті рвонув між магами і опинився за їхніми спинами. З того боку, де був вихід.

Мав бути.

І гуркіт теж був не випадковим.

Вхідні двері зачинилися. Стало темно. Мене повело вбік, і повз пролетіли дві величезні бурульки.

– Де він? Я в нього влучив?

Навіщо так галасувати? Не бачиш в темряві, так і мовчи. І без тебе голова тріщить. Стоп, чому немає відлуння? У порожньому приміщенні має бути відзвук, а якщо його немає, значить воно зовсім не порожнє.

Над магами з'явилася яскрава сяюча куля, піднялася до стелі і наполовину в неї поринула. Жовтянка впала. Мінус один. Майже одночасно з цим під мною знову з'явилося чорне коло. Ні, не вгадали, вдруге зі мною такий фокус не пройде. Уник зустрічі з ним перекатом і пошкодував. Підлога зі стелею кілька разів помінялися місцями, голова закружляла сильніше і підступила нудота. Я впав прямо в заглиблення в підлозі між колонами, яку  перед цим бачив з висоти статуї. Загалом, звідти мені багато чого відкрилося. Наприклад, таких поглиблень було близько десятка і вісім з них точно не були порожніми. Мені здалося, що в найближчих виднілося гладке каміння, наче маківки менших статуй. Хоча збоку складалося враження, що там нічого немає. Мабуть, якийсь вид ілюзії. А попався саме на аналізі того, які вони заввишки. Взагалі ідея залізти на статую була непоганою, так і перекладач мав більше часу для налаштування на їхню мову, і мені самому це здалося безпечним. Демонові маги. Щоб ви провалилися.