ГЛАВА 7 — Коли ліхтарик гасне

Плюм та Тим-Хто-Шурхотить повільно просувалися коридором, крихти печеньок перед ними мерехтіли тьмяним світлом ліхтарика. Пухнастий промінь світла ковзав по стінах,  створюючи дивні тіні, які виглядали як маленькі привиди. Плюм відчував себе впевнено — поки світило його вірний ліхтарик.
Аж раптом… лінько, тихо, ніби хтось вимкнув вимикач у кімнаті, ліхтарик погас.
— Га?! — вигукнув Плюм, впавши на лапку, бо темрява накрила його миттєво. — Що… що сталося?!
Темрява була густою, мов шоколадна каша, і Плюм одразу відчув, що його маленьке тіло стало ще меншим, а лапки — майже непотрібними. Серце забилося швидше, а вуха тремтіли від страху.
Тим-Хто-Шурхотить стиснулася в клубочок і тихо зашурхотіла, її великі очі світилися лише трохи в темряві, і Плюм зрозумів, що маленька істота так само злякана, як і він.
— Т-тихо, — пробурмотів Плюм, намагаючись не панікувати. — Не хвилюйся, маленька… я тут…
Він відчув тепле світло шарфика на шиї. Воно було м’яким і заспокійливим, як обійми пухнастого друга.
— Ой… — прошепотіла Тим-Хто-Шурхотить, обережно наближаючись до світла шарфика. — Це… добре… світить…
— Так… — погодився Плюм, розводячи лапки. — Тепер я не такий маленький, правда? Тепер ми обидва бачимо хоч щось.
Він обережно підняв ліхтарик з підлоги. Корпус був теплий від роботи, але батарейка явно здалася.
— Ліхтарик, — промовив Плюм, — ми ще не закінчили твої пригоди. Потрібно тебе зарядити.
Він перевалився до розетки, тримаючи ліхтарик лапками, і акуратно вставив шнур. Промінь світла одразу почав повільно оживати, ніби ліхтарик сміявся і кричав: “Я знову в строю!”
— Ха! — сміявся Плюм, підстрибуючи на лапках. — От бачиш, все можна виправити! Тільки треба трішки терпіння і… лапок.
Тим-Хто-Шурхотить, зачудовано дивлячись на процес, тихо шурхотіла лапками по підлозі.
— Ти… ти завжди так швидко вирішуєш проблеми? — прошепотіла вона, дивлячись, як промінь ліхтарика повільно повертає світло.
— Ну, — відповів Плюм, нахилившись і поправляючи шарфик, — я детектив, пам’ятаєш? Ми з ліхтариком — команда. А команда не здається, навіть коли темрява густа, як каша.
Тим-Хто-Шурхотить обережно простягла лапку і торкнулася теплого світла шарфика.
— Ммм… — промовила вона, — воно… зовсім не лякає… воно тепле…
Плюм посміхнувся і нахилився ближче:
— Ось бачиш? Навіть у темряві є світло. І навіть коли ліхтарик гасне, ми можемо світити разом.
Він уважно спостерігав за Тим-Хто-Шурхотить: маленька істота перестала тремтіти, її великі очі вже не блищали від страху, а скоріше від захоплення і легкого здивування.
— Знаєш що, — пробурмотів Плюм, — я думаю, ми з тобою можемо пройти будь-яку темряву. І навіть знайти всі печеньки, навіть коли світла майже немає.
Тим-Хто-Шурхотить тихо зашурхотіла, підійшла ближче і вперше обережно торкнулася ліхтарика лапкою.
— Ми… ми команда? — спитала вона майже пошепки.
— Так, маленька, — відповів Плюм, — і разом нам не страшно.
Він перевалився ще трохи вперед, ліхтарик світився вже яскраво, а шарфик підтримував тепле червоне світло, ніби каже: “Не бійтеся, ми разом!”
— Гаразд, Тим-Хто-Шурхотить, — промовив Плюм, — тепер ми готові йти далі. Навіть у темряві. Навіть там, де інші б злякалися. Ми знайдемо всі печеньки… і ще більше пригод.
Маленька істота кивнула, шерсть на спині трохи здригнулася від хвилювання. Плюм відчув, що вони тепер справжня команда: пухнастий детектив, ліхтарик, шарфик і маленький друже, який шурхотів навколо.
— Ідемо, — прошепотів він, — час долати темряву разом.
Темрява залишалася густою, але теплі промені шарфика і оживлений ліхтарик підказували, що навіть найгустіша темрява не страшна, коли поруч друг.
Плюм обережно підійшов до маленької стіни-перешкоди: невеличкий виступ, що міг стати пасткою в темряві.
— Не бійся, — промовив він, тримаючи ліхтарик перед собою, — ми разом.
Тим-Хто-Шурхотить обережно наступила лапкою на виступ, пробуючи впевнитися, що підлога не хитка.
— Ой… — прошепотіла вона, ледве не впавши. — Ти завжди так впевнено ходиш у темряві?
— З досвідом, маленька, — промовив Плюм. — З досвідом… і шарфиком, який світиться.
Вони просувалися коридором, і кожен звук — скрип підлоги, легке шурхотіння Тим-Хто-Шурхотить — ставав пригодою. Плюм відчував, як страх поступово змінюється на азарт і відчуття, що вони разом подолають будь-яку темряву.
— Знаєш, — промовив Плюм, дивлячись на маленьку істоту, — навіть якщо темрява густа, як каша, вона не страшна, якщо поруч друг.
Тим-Хто-Шурхотить тихо зашурхотіла, шерсть на спині здригалася від задоволення. Ліхтарик світив, шарфик грів, а коридор, хоч і темний, вже не здавався таким страшним.
— Ідемо далі, — сказав Плюм урочисто, — вперед, до печеньок і пригод.
І на мить темрява залишилася позаду — у серці Плюма та його маленького друга вже світилося тепло справжньої дружби.