ГЛАВА 4 — Дзеркало, яке бреше

Після того, як шкарпетки відступили, Плюм на мить перевів подих, витираючи лапкою піт з чола. Проте його детективна інтуїція відразу загуділа, як маленький сирий ліхтарик у темряві.
— Ммм… — пробурмотів він, нахиляючись до підлоги, — крихти печеньок ведуть далі. І щось мені каже, що не лише шкарпетки гралися цієї ночі…
Він перевалювався вперед, уважно стежачи за золотистими крихтами, що сяяли, мов маленькі сонячні промені на пилюці. Ліхтарик у лапці м’яко світив, висвітлюючи старі книжки, розкидані шкарпетки і дивні тіні, що рухалися по стінах. Плюм навіть іноді озирався на маленького плюшевого зайця, який наче підморгував йому, мов би кажучи: «Обережно, тут небезпечно!»
— Лише крихти, лише крихти… — пробурмотів Плюм, притискаючи лапки до грудей. — Ммм… вони ведуть мене до чогось… великого.
Шлях крихт привів його до дзеркала у вузькому коридорі. Воно виглядало звичайним: прямокутне, з тонкою сріблястою рамою, але Плюм відчув, що його погляд у дзеркало має особливу силу.
— Хм… — пробурмотів він, нахиляючись ближче. — Ти виглядаєш як секретна підказка. Мабуть, тут щось нечисто…
Він підсвітив ліхтариком, присів на підлогу, обережно перевалюючись, і спостерігав за власним відображенням. Пухнастий пінгвін з червоним шарфиком виглядав звично, лапки ледве тримали його на підлозі, ліхтарик сяяв у лапці. Все було як завжди… аж поки дзеркало не почало блимати зеленуватим світлом.
Відображення рухалося не так, як він. Плюм здригнувся: лапки підкошувалися, хвіст злегка тріпався.
— Е-е-е… — прошепотів він. — Це… не я…
Відображення раптом наділо корону та з посмішкою жувало печеньку, яку Плюм навіть не бачив у реальному житті.
— Це… не я! — вигукнув Плюм, махаючи лапками. — Я не їм печеньки вночі, я… я їх шукаю!
Дзеркало повільно похиталося, і голос лунав від стін, як ехо:
— Ти… — промовило дзеркало — це ти, але з альтернативної лінії реальності.
Плюм спершу нічого не зрозумів. Його дзьоб тремтів, лапки ледве втримувалися на підлозі, шарфик був вузликом навпомацки, а серце шалено б’ється.
— Альтер… що? — запнувся він. — Це якийсь фокус, чи ти мене жартуєш?!
— Я не жартую, — промовило дзеркало, і його відлуння ніби обіймало кімнату. — Я покажу тобі те, чого ти ще не бачив. Тобі важливо знати… що навіть маленькі пінгвіни можуть мати таємниці, яких вони не розуміють.
Плюм нахилився ближче, роздивляючись корону і печеньки на відображенні. Його пухнастий корпус здригнувся від легкого тривожного холоду.
— Я… я нічого не розумію… — прошепотів Плюм. — Але здається, мені трохи страшно.
Він зробив крок назад, перевалюючись, і ліхтарик ковзнув по підлозі, освітлюючи дзеркало з іншого кута. Відображення продовжувало спокійно жувати печеньку, навіть не підозрюючи про Плюма, який стояв перед ним.
— Добре… — пробурмотів Плюм, поправляючи шарфик, — доведеться розібратися.
Він обережно обійшов дзеркало, перевалюючись на лапках, і зупинився, дивлячись на відображення ще раз. Серце б’ється швидко, вуха насторожені, а з повітря долинав легкий аромат… шоколаду?
— Ммм… — прошепотів Плюм сам до себе, — це дзеркало не просто відображає, воно показує те, що хоче.
Він витяг уявний блокнот і лапкою робив начерки, ніби вже складав план розслідування:
— Добре, Плюм, — сказав він урочисто, — ти зараз детектив номер один у Шурхотунську. І якщо це дзеркало щось знає… я дізнаюся.
Відображення пінгвіна з короною тільки мовчки посміхалося. Плюм кивнув, перевалюючись на місці, і відчув, як хвиля рішучості проходить через його пухнастий корпус.
— Гаразд, — промовив Плюм, — час розгадати цю таємницю.
І на мить коридор затих. Дзеркало дивилося на нього так, ніби знало щось важливе, що Плюм ще не розкрив. Але маленький пінгвін був готовий до будь-яких несподіванок — з ліхтариком у лапці, шарфиком вузликом і власною хоробрістю.
— Тільки вперед… — прошепотів Плюм, — і ніхто не відверне мене від печеньок!
Коридор знову став тишею. Але повітря здавалося зарядженим — бо пригода, яку Плюм навіть не міг уявити, лише починалася…