ГЛАВА 2 — Підозрілий холодильник

Промінь ліхтарика Плюма ковзав по підлозі, і раптом він помітив маленькі крихти. Спочатку він подумав, що це просто пил, але ні — це були печенькові крихти, що сяяли в темряві, мов маленькі золоті камінчики.
— Ага… — промовив Плюм, нахиляючись ближче. — Це шлях. Шлях до печеньок!
Крихти тяглися по підлозі, через килимок із плямами від старого чаю, оббігали низький стіл і повзали повз плюшевого зайця, який дивився на Плюма своїми маленькими пластиковими очима, ніби попереджав: «Тут небезпечно!»
— Не бійся, — пробурмотів Плюм сам до себе. — Я знаю, що ти мене не вкусиш… Ну, сподіваюсь.
Він обережно йшов перевальцем, ковзаючи лапками по дерев’яній підлозі, що скрипіла в такт кожному його кроку. Крихти дедалі більше скупчувалися біля великого, сірого і трохи старого холодильника, який стояв у кутку кухні і робив вигляд, що спить.
— Ага, здається, ми наблизились, — промовив Плюм, дивлячись на холодну дверцяти холодильника. — Тільки не смій ховати печеньки!
Підсвітлюючи ліхтариком, він помітив на нижній полиці крихти, що залишилися від шоколадних печеньок. Вони виглядали так, ніби хто-небудь хрумкав їх буквально вчора.
— Ти їв мої печеньки? — запитав Плюм суворо, підсовуючи дзьоб до холодильника.
Холодильник тихо заскрипів і буркнув, наче старий дідусь:
— Я максимум їм світло.
— Світло? — підняв одну брову Плюм. — Ну гаразд… але як же тоді крихти на твоїй полиці?!
— Хм… — бурчав холодильник, дверцята його тряслися від дивного скрипу. — Може, це залишки світла… або хтось забув прибрати?
— Ти точно щось знаєш! — Плюм зробив крок ближче. — Я відчуваю запах шоколаду у твоїх тріщинах!
Холодильник тихо скрипів ще раз.
— Добре, добре… — промовив він нарешті. — Можливо, я бачив щось… але це було таке маленьке… ну майже непомітне… і зовсім незначне.
— Невелике? — Плюм нахмурив брови. — Невелике для кого? Для тебе? А для печеньок це катастрофа!
— Я тільки світло їм! — заперечив холодильник, і дверцята трохи задрижали. — І, може, трохи… підсохлих крихт? Але я не бракував нічого свіжого!
— Підсохлі крихти?! — Плюм видав вереск, перевалюючись на іншій лапці. — Тобі не соромно, холодильнику?! Підсохлі крихти — це майже злочин проти смаколиків!
Холодильник позіхнув, і від цього позіхання маленький стукіт пролунав десь зсередини:
— Ну гаразд, — буркнув він, — але якщо я щось зробив, то зовсім не навмисно…
Плюм присів, відкрив уявний блокнот і швидко записав:
«Холодильник підозрілий, але дурнуватий»
— Так-так, — пробурмотів Плюм, поправляючи шарфик і роблячи серйозний вигляд, — я точно не довіряю тобі.
Він обійшов холодильник з усіх боків, перевалюючись, і ліхтарик освітлював усі щілини. Плюм уважно роздивлявся ручки, тріщини на дверцятах і навіть магнітики з яскравими картинками, які підморгували йому.
— Ну-ну, не ховайся, печеньки, я знаю, що ви тут десь, — промовив він. — І ти, холодильнику, краще не смій мене обдурювати!
— Я не обдурюю! — бурчав холодильник, і дверцята його легенько тремтіли. — Хочеш, я покажу тобі, як я їм світло?
— Ні! — Плюм відсахнувся, мало не перевалившись через килимок. — Не треба демонстрацій!
— Добре, добре… — буркнув холодильник, зітхнувши. — Але якщо печеньки самі себе з'їли, не дивуйся…
В цей момент з-під холодильника пролунав тихий скрип. Плюм зупинився і підняв ліхтарик вище.
— Хто тут? — запитав він, трохи здивовано, трохи налякано. Лапки його тремтіли від хвилювання.
Холодильник залишався байдужим, тільки дверцята легенько коливалися.
— Ну гаразд, — Плюм глибоко вдихнув, — сьогодні я не прогаю жодної крихти!
Він присів, почав уважно обнюхувати і перевертати невеликі речі на кухні, перевалюючись перевальцем і обережно стукаючи ліхтариком по підлозі. Кожна крихта ставала для нього підказкою, кожен звук — сигналом, а кожен блиск — доказом, що справа стає дедалі цікавішою.
— Може, холодильник насправді шпигун, який переодягнувся в кухонну техніку, — бурмотів Плюм, нахиляючись ближче до дверцят.
— Або він просто дурнуватий старий холодильник, який любить загадки, — додав він, нахиляючись ще ближче, щоб підсвітити дно шафи ліхтариком.
Він обережно відсунув маленьку табуретку, підняв ковдру на дивані і навіть заглянув у каструлю на плиті, яка, здавалося, ховала щось важливе.
— Добре, холодильнику, — промовив Плюм, — ти сьогодні будеш співпрацювати… або я знайду крихти сам!
Холодильник тихо позіхнув, ніби кажучи: «Я нічого не знаю… але мені подобається, як ти напружився».
Промінь ліхтарика ковзав, крихти вели його далі, і Плюм зрозумів, що розслідування тільки починається.