Без'язикі

Привіт, як ти сьогодні? Мовчиш, вххвхв. Бачиш, я казала, що скоро прийду, а ти, напевно, не чекав, не повірив. Я скучила за тобою, милий, шкода, що ти не можеш цього мені сказати, шкода.

У тебе тут так холодно і тихо, тобі, напевно, геть самотньо, хоча що я говорю — тут сотні таких, як ти. , Напевно, вже зустрівся з бабусею і дідусем, розмовляв з ними. Цікаво, вони так само були проти, щоб ти так рано… пішов.

Пам’ятаєш, я казала, що буду мужньо триматися в разі чого? Здається, я добряче так збрехала. Так сумно, так остогидло це життя, проте хіба я можу це говорити тобі, коли ти там, хвхвхх.

Дивись, на мені твоя улюблена жовта сукня. Казав, що я дуже красива в ній. Ну, звісно, це ж ти подарував, чого я могла ще очікувати? Але, знаєш, ти правий — вона тепер моя сама-сама улюблена.

Я думала принести тобі твої улюблені цукерки, але їх не було в цьому магазині. Ти ж, надіюсь, не засмутився? Боже, що я говорю… Звісно, ти не засмутишся.

Коханий, я ще, здається, боюся засинати, тому уже довгий час вночі чимось займаюся. Просто сни… вони такі оманливі, знаєш. Мені так часто ввижається, що все ще добре, але коли розплющую очі, то мій шлях сильної жінки починається заново. Ти ж розумієш, правда?

Знаю,  казав, щоб я добре спала і добре харчувалася. Я постараюся, чесно-чесно, просто згодом… колись.

Мама і тато запросили до себе на святки в село. Думаю, вони хочуть чимось зайняти мене, щоб… ну… щоб я перестала кидатися в марні спроби повернути все… Я, напевно, відмовлюся, не хочу, не готова ще бачити всіх. Вони ніби роблять вигляд, що нічого не змінилося, але я ж відчуваю, що їм жаль мене, і це змушує ще більше плакати. Отака психопатка в тебе.

О, так, до речі, я тобі тут нові квіти принесла. Дивись, які красиві. Не проти, якщо я тут їх посаджу? Мовчиш — означає, що згоден. Отак гарненько їх тут закопаю. Ось так підгребу. Втрамбую. О, вода… І поллю. Вуаля.

Тепер тут стало ще затишніше… хоча про який затишок я говорю? Зовсім здуріла, чи не так?

Часто бабуся, що тут живе недалеко, питає мене, чого я сюди ходжу. Сказала, що погана прикмета і що не треба вас тривожити. А я не можу — таке відчуття, що тут більше дому, ніж там, де я зараз живу.

Здається,  й досі чекаю на твоє повернення. Тому не викидала нічого, як це роблять інші. Все стоїть на своїх місцях, і фігурки колекційні… Вибач, що казала, що то дурна справа. Якщо ти повернешся, я тобі багато-багато їх сама оплачу, чесно.

Часом  нюхаю твій одяг — він досі має запах. За звичкою готую на двох, і чашки парні теж вдвох заварюю. І Мурка тебе теж чекає, ти чуєш?

Як все складно, як все… неправильно.

Скажи хоч щось, дай мені знак, що ти тут. Я дуже сумую, милий, я так сильно сумую за тобою. Я ладна серце розірвати, аби не відчувати тієї туги, милий. Кажуть, час лікує — це не правда. Він не лікує, не притуплює, він просто йде повільно і боляче. Кожен день — як то поріз від леза. Я навіть не знаю, чи лишилося на мені живе місце від того дня. Ой, як же я обпеклася…

Добре, буду йти. А ні, зачекай — я тобі, як і обіцяла, написала вірш. Це так смішно, яка з мене поетеса, але я ж обіцяла тобі, тож…

Я очі твої цілую,
А ти натомість мої
Крилами обдарую,
А ти натомість свої.

А небо наше красиве
У фарбах нових буде,
А небо наше глибоке
Навіки залюбить мене.

Пробач, що з вином гірким
Я розказую тобі сонети,
Тут потрібно бути терпким,
Щоб до ранку знову не вмерти.

Ось так написала. Знаю, знаю, треба багато практики, дуже багато, та я так на колінку писала, дійсно…

Добре, бувай, коханий, я ще прийду, обіцяю.

І крила будуть великі,
А небо буде хитке,
Хоч які ми є без’язикі,
Та під силу нам буде усе.