Та пережили ж

Раз — капелька,
два — капелька…
О, ця така велика, як булька!

Як же я люблю дощ… Не зливу, а саме звичайний дощ. А ще так добре, коли він тепленький, запашний. Та сьогодні, схоже, не пощастило, бо здалеку з-під дерев уже щось блискає, аж сліпить. Не подобається мені таке — іди звідси, почваро!

Так, почвару проганяю,
в Сонця захисту благаю,
а у хмарок — затули
цих зловісних ... сусідів.

Не працює концепція… Так, треба скручуватися в клубок. Бачу, господині все одно начхати на нас.

Агов, ми тут, люба! Ми не переживемо такої погоди! Ти глянь-но: свій фікус забрала на підвіконня, а мене залишила тут… Отакої! А я ж так старалася їй око милувати, а вона вибрала якусь панночку. Ну тай добре — сама винна, насіялася тут, чорноброва…

Ет, ні — іде, іде! І мене накрити, як завжди, відерцем прозорим. Ну тай добре, мені і так подобається. Оскільки я вже в домику, то можна і подрімати…

Та якби ж не така злива, що й земля підо мною, як лід тане, зараз — і геть коріння вимиє! Я не хочу вмирати… Мені б ще трошки часу лишити… Я ж стільки років цьому двору служу! Та я всіх тут пережила — і так незграбно від дощу скопититися…

Ой лишенько — зносить! Відерцем зносить! Рятуйте, мамусю!

От як по пелюстках б’є гад цей град… А я ще колись дружити з ним збиралася. Бачу, що не всі хочуть у злагоді бути… Як це так — природа з погодою воює? Не подобається мені це все…

Лихо, лихо, лихо… Скільки цих каменюк навколо! Єдине, що мене ще рятує, — це цей старий горіх над головою…

— Я все чую.

Ой, в голос сказала… Та не такий ти вже і старий — ти в нас, цей-во, з історією, розумієш…

Мовчить — значить, образився. Так, на ображених воду возять… Ой, а на мене, власне, скільки ллється…

Здається, не вибаглива я в догляді, а постійно чогось треба… Так, треба заспокоїтися — рахуємо краплини:

Одна краплинка — на пелюстку,
друга краплинка — на стебло,
третя краплинка — у квітнику,
четверта — на моєму довгому язику,
а п’ята примостилась на листочку,
а шоста…
а шоста — зісковзнула з горбочку…

О, йде ця проклята хмара… Пронесло! Іди, іди — я тебе не боюся, бачила я таких!

Ой… що, вертається? Та я пожартувала…

А ну, перекличка: хто з живих лишився?

Тюльпаночка, ти як, моя красуне?
— Ми є, у нас все добре.

А як же там троянди-королеви?
— Та ми… а що? Живемо, як на небі.

А як же там мої фіалки?
— Та в нас все чітко, трішки постраждали…

Та бачу, що усі пережили погоду, тож можна трішки, як то кажуть, придрімати… Води багато — треба заховати…

Ой, як же ж добре, коли сонце світить на крапельки новенькі від дощу… Як ті перлинки…

Ой, як же добре я собі живу, тримаючись сяк-так на волосинці…