18+ "Я люблю тебе..."

— Добрий день, з чим ви до мене прийшли?
— Добрий день. У мене дуже сильна тривожність. Постійна. І ще стрес.
— Як давно це триває?
— Гадаю, це було, коли прийшли орки. Я тоді була студенткою. Я не була готова до того. Мої батьки швидко все зібрали, і в перші ж хвилини ми виїхали. Нам пощастило. А тим, хто був позаду, — ні.
Коли ми приїхали, я ледве оговталася. Зарядила телефон — він був декілька днів вимкнений через ступор — і почула, як почали надходити повідомлення. Дуже багато. Найбільше — від подруги. Багато пропущених. Дуже багато.
Можна я вам зачитаю?
— Так, звісно, якщо це не травмує вас.
— Я перечитую їх кожен день, тому не думаю.
—Навіщо?
—Що "навіщо" ?
—Навіщо ви їх перечитуєте кожен день
— Бо боюся забути її
— Ви не забудете. Пам’ять не зникає від того, що ми перестаємо перечитувати.
— Але якщо я перестану, ніби зраджу її.
— Ви не несете відповідальності за те, що сталося.
— А хто несе?
— Відповідальність завжди на тих, хто чинить зло.
— Але вона писала мені. Вона вірила, що я відповім.
— Ви фізично не могли.Спробуйте описати, що ви відчуваєте, коли читаєте її повідомлення.
— Ніби я мала бути там.
— Це ірраціональне відчуття контролю. Нам здається, що ми могли вплинути на події, які не залежали від нас.
—Я все ж зачитаю
—Добрп прошу
"Як ти?
Де ти?
Мені страшно.
Хочу додому.
Я не можу дозвонитися.
Вони, ці орки довбані, всраті, ходять по квартирах.
Що мені робити? Вони ломляться.
Я боюся.
Боже, вони кидають гранати.
Вони застрелили собаку на вулиці.
Прошу, відпиши, що з тобою? Вони тобі нічого не зробили?
Тільки що прилетіло — скло врізалося в руки, я перемотую чим бачу.
А ти що? З тобою що?
Я вірю і молюся за тебе.
Мені так тут страшно. Я одна лишилася у цьому проклятому місці. Вони, напевне, подумали, що тут ніхто не живе.
Боже, я чую крики, я чую постріли. Бачу здалеку, як дівчина біжить по вулиці — в неї стріляють. Що робити?
Мої повідомлення нікуди не йдуть, мережі немає, але я все одно буду писати.
Прошу, відпиши мені.
О, є трішки зв’язку. Вони знову приходили. Харчів уже нема. Я на вулицю — ні ногою, це зразу смерть.
Чорт, все, я біжу на вулицю, там дитина ходить. Вони не змилуються, я це вже знаю, тому, може, це останнє, що я пишу. Я не знаю, чи воно прийде. Але я вірю, що ти його прочитаєш. Я знаю, що ти впорядку. Якщо почну думати інакше — загнуся.
Ааа… я зараз вмру. У мене такий біль на душі. Я бігла, я бігла, але не встигла, я не змогла. Що ж мені робити?
Привіт. Я знаю, що вже не вийду звідси. До квартири вибивають двері. Вони знають, що я тут. Але я не жалію, що тоді вибігла, бо тоді відчувала б себе засранкою.
Я люблю тебе.
Ти назавжди залишишся моєю найкращою подругою.
Я хочу, щоб ти була щасливою і закінчила той клятий універ.
Я…"
—От і все. Далі нічого немає.
— Не плачте… хоча ні, плачте. Я в ступорі. Вибачте, можна я вийду?
— Так, будь-ласка.
— Ви що, теж плакали?
— Так. Я збрехала щодо вишмаркатися. Я просто хотіла плакати.Давайте продовжимо .
— Чому я їй не допомогла? Ми ж могли її забрати.
— Ви були в паніці. Не звинувачуйте себе.
— Але їй там було страшно і одиноко. Вона до кінця вірила в мене, а я… я забула за неї. Як так?
— У паніці людина не може мислити тверезо.
— Але вона могла. Боженько, як же мені її не вистачає. Вона така маленька, тендітна. Чому вона, а не я? В останній момент до всіх добивалися, але ніхто не відповідав.
—А як ...як ви познайомилися?
—В універі мене почали булити одногрупниці, і вона за мене заступилася, хоча сама була меншенька за всіх .Вона ніколи мене не кидала. Ніколи нікого не кидала. А її кинули в останній момент. Що вони з нею зробили?..
— Я не знаю.
—Що
— Я не знаю, як вам допомогти. Схоже, я недостатньо компетентна. Вам треба знайти іншого психолога.
— Але ж…
— Я проходила курси. Я не психолог. У мене немає освіти. Я не можу вам допомогти. Прошу, йдіть. Мені важко вас слухати.
— Візьміть серветку. Не плачте. Я вже йду.
Вибачте.
—ум ум ум я піщинка я маленька піщинка
— та що ви говорите
—від мене нічого не залежить я маленька піщинка умммм
—Ехххх ну що ж піщинка .Я вам так скажу вона любила мене до останнього повідомлення.Значить, я буду любити її теж — до останнього.Я не дозволю, щоб її «Я…» так закінчилося.Я допишу для неї інший кінець.Де вона випустилася з універу.Де знайшла хорошого, люблячого коханого.Де побачила закінчення війни.Де народила дітей.І де я весь час була поряд.І ніхто ніколи її не кидав.І в неї буде вісімнадцятий день народження.Ми купимо торт із кривими свічками.Я буду сміятися, що вона все одно нижча за мене.Вона закотить очі й скаже, щоб я замовкла.Ми загадаємо бажання.І цього разу воно здійсниться.Я не кину її знову.Я житиму так, щоб її «Я…» мало продовження.
—Вибачте мені , я не можу допомогти вибачте
— Доречі , знаєте… навіть маленька піщинка може зрушити течію.