Блуд

Приблуда: Ой, а що ти робиш посеред лісу?
Дівчина: Ти хто?
Приблуда: Це не важливо, проте сприймай мене просто як красивого парубка.
Дівчина: Авжеж.
Приблуда: Так чому ти тут посеред ночі? Хіба тобі не страшно, одній та молодій, отак по цих хащах блукати?
Дівчина: Я річку шукаю.
Приблуда: Навіщо тобі річка посеред ночі?
Дівчина: А тобі скажи.
Приблуда: Ну, як скажеш, то я тобі допоможу її знайти. Я тут добре орієнтуюся у місцевості, а ти, схоже, не дуже.
Дівчина: Добре, скажу, але спершу допоможи знайти.
Приблуда: Ну так і бути. Добре, ходімо, тут недалеко одна є. Чуєш, поки ми йдемо, може, й познайомимося, я ж досі не знаю, як тебе звати.
Дівчина: Я Надія, а ти?
Приблуда: А я, а я... називай мене Мар'яном.
Дівчина: Е ні, так не годиться, я тобі справжнє ім’я назвала, а ти чого кумизишся?
Приблуда: Ну, у мене дуже дивне ім’я.
Дівчина: Та кажи вже.
Приблуда: Ну, як сказати, я приблуда.
Дівчина: Дуже смішно.
Приблуда: Та я тобі дійсно правду кажу, я приблуда.
Дівчина: Ага, авжеж.
Приблуда: Ну, ти мала про мене чути з легенд, переказів.
Дівчина: Не чула, але дуже цікаво. Добре, буду тебе звати Мар'яном, бачу, ти не налаштований на серйозну розмову.
Приблуда: Ну й ну, усі люди такі дурненькі чи що.
Дівчина: Ти вже і до образ перейшов.
Приблуда: Та ні, то я жартую, бо ти зовсім якась смутна. В тебе щось сталося, чи ти ненароком не плакала?
Дівчина: Та чого мені плакати? У мене все чудово.
Приблуда: А все ж.
Дівчина: От дійдемо до річки і все розкажу, а зараз давай іти, тихо, не люблю зайвих розмов.
Приблуда: А ви ще й дуже нудні, знаєш? А мені так давно оце люди сюди не з’являлися. В останній раз розмовляв з лісником, котрий заблукав. Уявляєш, лісник та й заблукав?
Дівчина: Бачу, ти не почув моє прохання.
Приблуда: Ну ти й груба.
Дівчина: Ти мене сьогодні вирішив загнобити, чи як?
Приблуда: Тобі краще дивитися під ноги, а то ще перечепишся.
Дівчина: Ага, може, хоч знепритомнію і більше не буду чути твого варнякання.
Приблуда: Еххх, правда, тут так красиво вночі. Місяць так красиво пробивається крізь гілки, чи не так?
Дівчина: Угу.
Приблуда: А як у вас там на луках?
Дівчина: А ти що, замкнений у цьому лісі, що й сам вийти подивитися не можеш?
Приблуда: Можна й так сказати.
Дівчина: Ну ти й дивний. Добре, так вже й бути, додам у цю розмову хоч трішки змісту. На наших подільських луках багато квітів, цілі поля з квітів запашні, красиві і одинокі озерця де-не-де, а ще видно геть усе зоряне небо.
Приблуда: Отакої, мені хотілося б це побачити.
Дівчина: Як наберешся сміливості, то може вийдеш з лісу та й побачиш.
Приблуда: Еге ж, якби все так було просто.
Дівчина: Все простіше, ніж здається, нам ще довго йти?
Приблуда: Та ми вже близько, не хвилюйся. До речі, хочеш дізнатися, до якої річки я тебе веду?
Дівчина: Ага, так дуже цікаво.
Приблуда:По тобі так і не скажеш. Вона називається річка життя.
Дівчина: Отакої, як іронічно.
Приблуда: Ти про що?
Дівчина: Та так, нічого.
Приблуда: Там водяться багато всяких рибин, які в інших річках просто б не вижили, тому річка життя. Ми, здається, вже близько, ти ж чуєш звучання річки?
Дівчина: Чую.
Приблуда: Обережно, тут крутий схил.
Дівчина: Ага.
Приблуда: Ну як тобі подобається? Правда ж, красиво?
Дівчина: Й справді, красиво.
Приблуда: Ну так, а тепер скажеш, чому тобі так конче потрібна була річка посеред ночі?
Дівчина: Хочу в ній утопитися.
Приблуда: А чи ти здуріла, чи жартуєш?
Дівчина: Та не жартую. Пам’ятаєш, ти мене питав, чому я така сумна?
Приблуда: Так, але ж...
Дівчина: Так от, я хочу піти з цього світу. Сьогодні батьки мене вигнали з дому, бо не хотіла вийти заміж. Розумієш?
Приблуда: Та хіба можна отак кардинально справи вирішувати?
Дівчина: А як інакше? Куди мені ще податися, якщо рідні до дому не пускають?
Приблуда: Так може, краще б одружилась і доживала б той вік.
Дівчина: Та хіба я ладна той вік прожити з чоловіком, який чотирьох одразу любить? Чи варто ті насмішки хоч якогось стану?
Приблуда: Так, а чому батьки тобі долю таку важку вибрали? Хіба не можна було кращого кандидата знайти?
Дівчина: Та якби ж ,нівкого таких статків немає, як у них. От і вийшло, що за гроші мене ладні віддати.
Приблуда: Отакої, то, може, твої батьки просто злі були? Додому могли б і не впустити як очі пелена та закриває, може, вони оговтаються. Може, я й погано знаюся в людях, проте знаю, що батьки мають своїх дітей любити.
Дівчина: Та чекала я, чи вже зовсім дурна одразу сюди йти, чекала два дні під двором, не дозволили зайти, доки думки своєї не зміню, а я відтоді, як гарбуза винесла, доти й не передумала ні разу.
Приблуда: Ехх, тяжка ситуація, проте тобі варто ще пошукати варіанти. Може, в тебе є той, кого ти кохаєш.
Дівчина: Та був такий хлопець, високий, синьоокий, всім красеням-красень, і душа в нього була красива, добра, проте іншу він дівчину полюбив, а я тоді так нічого і не сказала, і він уже одружився.
Приблуда: Так може, підеш, скажеш?
Дівчина: Ти що, щоб я ще розлучницею була? Ні, ні, до такого я точно не дійду.
Приблуда: Ну добре, точніше, не дуже добре, але все ж, не варто отак туди стрибати.
Дівчина: А як тоді варто туди стрибати?
Приблуда: Та не стрибати зовсім. Знаєш, я хоч і не зобов'язаний комусь допомагати, проте й не можу так дурно цю річку забруднити.
Дівчина: А чи вмерти хочеш?
Приблуда: Так, не хочу.
Дівчина: То чому за ту річку думаєш? Ну, якщо хочеш, то приведи мене до іншої. Може, й дійсно не варто оскверняти це, як ти кажеш, джерело життя.
Приблуда: Так, давай, я тобі іншу покажу, десь за дві години звідси.
Дівчина: Ого, так далеко. А чи є якась ближча? Тут же має бути.
Приблуда: Ні, такої тут немає. Ти думаєш, я тут живу? Бог зна , оце я даремно Бога згадав. Зна скільки, і не знаю, скільки тут річок. Ходімо, там точно буде найкраще місце. Можна, поки ми йдемо, знову поставлю тобі запитання.
Дівчина: Ну, кажи вже.
Приблуда: Чи ж ти впевнена, що той чоловік, що кохає чотирьох, не покохав би тебе?
Дівчина: Ні, навряд. Хоча точно ні, він вже клявся одній дівчині на вечорницях у вічному коханні, проте збрехав так, що дівчина ледве посміховиськом не стала. А я що? А що ж я, коли вона така красива була і її обманув, то що вже про мене казати? Не втримається, скочить в гречку.
Приблуда: Та ти ж точно того не знаєш. Тим більш, хіба людину не за душу мають любити? Ну, за внутрішню красу.
Дівчина: Твої слова, та Богу в вуха. Твоїй обраній дуже пощастить. Але знаєш інші спочатку дивляться на вроду.
Приблуда: Проте ти гарна.
Дівчина: Та не достатньо.
Приблуда: Угу, точно дурні.
Дівчина: Та перестань уже. Ти ліпше мені про себе щось розкажи.
Приблуда: А що мені казати?
Дівчина: Ну, звідки ти? Чому в лісі живеш? А, точно, ти ж не хочеш казати правду, приблуда.
Приблуда: Ну так, приблуда. Та де ж я збрехав? Скільки себе пам’ятаю, стільки й живу в цьому лісі. Чому тобі так важко в це повірити?
Дівчина: Ну, як мінімум, це звучить дивно.
Приблуда: Аххх, як все з вами складно. Он попередній теж мені не вірив, от я йому і довів. Тепер він в ліс ногою не суне.
Дівчина: То може, якщо так, то ти мені теж покажеш?
Приблуда: Я не лякаю дівчат, вибач.
Дівчина: Оце ти скромний парубок, але все одно вже сюди не прийду, то як? Може, покажеш?
Приблуда: Та ну тебе! Ти мені ліпше скажи, якщо ти хочеш втопитися, то чому не пішла до тих озер, про які казала, а попленталася аж сюди річку шукати?
Дівчина: Ти здивуєшся моїй відповіді.
Приблуда: Та вже точно ні. Я вам вже не дивуюся, ви, люди, сукупність нерозсудності.
Дівчина: Отакої, сам же людина і ще щось каже. Я шукаю річку, бо тоді в мене буде шанс вижити.
Приблуда: Що?
Дівчина: Ну дивись, озеро не має течії, там точно кінець, а річка — це потік. А якщо мене на берег винесе, це знак, що не час, і тоді другої спроби я не вчиню.
Приблуда: Йой, навіщо я з тобою повівся? Що у ваших крихітних головах робиться? Якщо ти невпевнена, то чому ж тобі тоді йти? От, наприклад, викине на берег, що ти будеш робити опісля?
Дівчина: Не знаю, проте щось буду робити.
Приблуда: Так може ти і зараз щось почнеш робити? Не думала над цим?
Дівчина: Ти ж знаєш, що твої вмовляння марні.
Приблуда: Принаймні вони обґрунтовані, а не як у тебе. Дієш зовсім як імпульсивна дитина. Чи тобі Бог на те життя дав, щоб ти так ним нерозсудливо кидала?
Дівчина: Саме так, якщо я виживу, то знатиму, що Бог мене не кинув, бо зараз мені так не здається.
Приблуда: Знаєш, я тобі так скажу: це не Бог кидає нас, а ми його. І зараз ти це робиш. Люди не ймуть бажань, створюють різні віри, та й у тих вірах не завжди є щирими до кінця. От зараз ти кажеш, що не віриш, що він поряд, і як він тобі має допомогти, коли ти сама свою руку відсахнула, коли він тобі постійно простягає? А ще Надією звешся.
Дівчина: Та годі тобі вже мене ображати.
Приблуда: Та зізнайся, в моїх словах щось спантеличило тебе, чи не так?
Дівчина: Ну, хіба що трішки.
Приблуда: То як ти передумала йти до тієї річки?
Дівчина: Ні.
Приблуда: Ну й ну, як горохом об стіну. Добре, добре, роби, як знаєш, я пішов.
Дівчина: Ей, куди ти зібрався? Як тебе там приблуда, ти ж обіцяв мене до річки провести, а зараз кидаєш.
Приблуда: Можеш сприймати це як знак від Бога. Сама ту річку навряд чи знайдеш, тому я пішов.
Дівчина: Але ж я не вийду звідси сама і все одно помру або від голоду, або від диких тварин.
Приблуда: Іди прямо, там поле недалеко.
Дівчина: Як то поле? Ти ж мене до річки вів.
Приблуда: А ось так, я тебе колом водив. Хотів щось змінити, але бачу, що ти не дуже хочеш думати.
Дівчина: Ану стій, я ж все одно піду зараз, та хоч до озера.
Приблуда: То йди, чого чекаєш? Там вже нехай степовик тебе рятує, як схоче, а я пішов. Ти ж не одна тут посеред ночі блукаєш, є ще інші.
Дівчина: Зачекай, не йди. Мені страшно, я боюся темряви.
Приблуда: Так ти ж збиралася помирати! Чого тобі боятися?
Дівчина: Ну, будь ласочка, мені ж страшно! Куди ти човгаєш?
Приблуда: Отакої, ти вже з страху плачеш. Годі тобі! Тебе до поля провести чи як?
Дівчина: Так, будь ласка.
Приблуда: Ну, ходімо, якщо так просиш, тут рукою подати.
Дівчина: А ти тут часто ходиш? Якщо я, наприклад, ще раз прийду, то зможу тебе тут зустріти?
Приблуда: Тобі це нащо? Закохалася?
Дівчина: Ага, ще що. Та я просто так питаю.
Приблуда: Ні.
Дівчина: Що — ні?
Приблуда: Я тут не весь час, просто сьогодні тобі пощастило.
Дівчина: А де ти тут живеш?
Приблуда: У хатині лісничій. Туди ніхто ніколи не навідується, от тепер там живу я.
Дівчина: А я можу....?
Приблуда: Ні, не можеш.
Дівчина: Та зачекай, я ж не договорила. Хочеш, я складатиму тобі компанію, як ти тут рідко бачиш людей? Буду тобі приносити різні цікавинки, а ти поділишся зі мною на певний час житлом.
Приблуда: Оце ви й корисливі і хитрі. Навіщо я тебе рятував ти  мені скажи? Тепер ти оселю хочеш у мене забрати? Проте хоч ти мені і не віриш, я дійсно не людина і хатинка та не призначена для життя.
Дівчина: Тоді я зроблю так, щоб була призначена, зроблю там все комфортним. То як, ти не проти?
Приблуда: Годі фантазувати! Іди до батьків, впевнений, вони тебе вже шукають, як не побачили біля дому.Створи свій затишний куточок там ,в мою хатинку на лізь ,ще тебе там не вистачало.І то краще не ходити сюди більш ,тут небезпечно, окрім мене, тут є і інші істоти.
Дівчина: Виявляється, що злюка тут ти.
Приблуда: Та звісно, з такою, як ти, тут і не тільки злим можна стати. А ти, я бачу, вже повеселішала. Добре, ми вже прийшли. Далі ти сама.
Дівчина: Ти точно не хочеш піти зі мною?
Приблуда: Я не можу. Бувай, Надіє, я сподіваюся, що твоє ім'я стане для тебе символічним.
Дівчина: Дякую тобі, приблуда.
Приблуда: Будь щаслива.