Уявіть у руках какао ...

Уявіть собі легку картинку в голові, та перед цим закрийте очі і вслухайтеся у звуки навколо вас. Можливо, ви зараз на природі, і десь цвірінькає пташка. Або в кав’ярні, де чути голоси та філіжанки. А чи не вдома ви зараз, де цокає той самий годинник?
Але зараз — із свого часу, зі свого простору — опиніться у моїй затишній кімнаті.

Ви точно знаєте, як вона виглядає. От, наприклад, оту стару білу потерту шафку важко забути. Чи велике овальне дзеркало на ніжно-рожевій стіні.
Чи, можливо, увагу все-таки привернуло велике підвіконня, де лежить пледик і подушечки?

Вигляд, звісно, з вікна чарівний: туманний сад — ще зовсім молодий і зовсім не розквітлий. Листя зараз трішки голе, і на вулиці похмуро, тим не менш посаджені минулого року декорні кущики у формі кульок виглядають чудово в цю пору.

Ви сидите в кріслі перед каміном, який деколи потріскує, і у вас у руках кружка мого фірмового какао, де від какао — геть мало. Але зараз цей напій призначений для того, щоб зігріти руки.

Ось нещодавно, до речі, я придбала вазу. Поглянь у правий куточок — хіба не гарна? Така барвиста, синя, з вкрапленнями перламутрового. Ну й смаки… Шкода, що ваза, звісно, пуста, але і так гарно.

Якщо бажаєш, можеш пройти в кухню, де я вже збираюся готувати сирники — такі запашні, з прянощами, які одразу заповнюють всі кімнати. Можливо, ти й знайдеш кухню по запаху. Присідай, можемо поговорити про щось цікаве: новини, погоду, обговорити фільм чи якийсь новий винахід. У нас так багато часу, щоб говорити, тож давай про все.

О, на столі стоять мандаринки. Якщо бажаєш — можеш взяти, я сама не подужаю, там ще ящик стоїть, який учора привезли батьки.

Поки я готую сирники, ми розмовляємо про все на світі: про цікаві факти, про плітки, про життя. І мені часто доводиться в тебе питати поради, як краще подати ці пригорілі сирвуглики.

Думаю, час перейти до вечірнього сеансу, адже ми так довго хотіли подивитися разом фільм. Можливо, “Сам удома”? Чи щось таке незвичайне, сучасне — навіть і не знаю. Ми точно щось знайдемо, але перед цим добряче посваримося, хоча в тій суперечці зовсім не буде сенсу.

Уяви: глибока ніч, за вікном сипле перший сніг — такий лопатистий, густий, красивий, — а ми в повній темряві лежимо на дивані, загорнуті в пледики в кліточку. Дивимося таки «Сам удома», точніше додивляємося третій сезон. Потихеньку так і засинаємо у нічній тиші, у теплому гніздечку, а навколо почалася холодна зима.

Зараз ти можеш розплющити очі і помітити, що все застигло: фільм, пил у повітрі, сніг за вікном, годинник, який цокає, і я біля тебе. Ми всі застигли. Здається, або час зупинився, або нас поставили на паузу. А можливо, все місто заснуло разом із мікрочастинками. Тільки ти не спиш.

Встань. Зараз тобі треба пройти в кімнату. Я не можу сказати, чого, але піди. Напевно, краще у ванну — там безпечніше. Мене залиш тут, я однаково вже застигла і не буду корисною. Хоча, якщо хочеш, можеш забрати з собою. Але, благаю, зараз ти маєш спішити.

У ванній холодно, похмуро і сиро. Кафель набагато гірший за те тверде ліжко, тож ти мусиш набратися терпіння і чекати. Не можу сказати, чого, але так буде краще — повір.

А тепер заплющ очі і спи. Тільки так, щоб прислуховуватися — потрібно бути напоготові.

Пройшло багато часу, перш ніж у вітальні задзвонив твій телефон. Ти, звісно, виходиш. Як можна було його забути, га? Заходиш — немає. Де ж він може бути? Подивися під диваном — там тільки столітній пил з часів Давньої Греції. Можливо, у вазі? Заглянь туди — всяке може бути. Немає.

Дзвінок дедалі сильніший, і зараз таке відчуття, що він по всій кімнаті. Ні — по всьому приміщенню. Треба заспокоїтись: вдихни і видихни. Твій кисень закінчився, і кімната попливла чорними плямами. Ноги перестають тримати, ти провалюєшся у безодню, і чцєш тільки звуки дзвінка — такі їдкі, як сирени. Чи це вже сирени?

Раптом починаєш бачити, адже всю кімнату освітлює якесь сяйво. Воно випалює очі. Біжиш, щоб затулити вікна, але в той же час не можеш зрушити з місця — тебе немов відтягує назад . Затуляй руками обличчя, бо за мить ти почуєш звуки розбитого скла, що летять на тебе, а потім по одному впиваються.

Зараз ти можеш поставити все на паузу або чекати того, що буде далі.

Є два закінчення історії.

Якщо ти ставиш на паузу — значить, змушений жити  щомиті в зупиненому пилі, часі, людях, один і  тим самим днем, не знаючи, що з тобою буде після.

А якщо натиснеш «далі» — я не знаю, що з тобою буде, їй Богу, не знаю. Можливо, то буде лише сон, після якого ти зранку прокинешся разом зі мною, і ми знову весело проведемо час. Або станеться щось жахливе, і ти таки візьмеш телефон і дізнаєшся світову новину, яка спантеличить мільйони. Може бути таке, що те світло і те скло — є закінченням ролику.

Але що там гадати… потрібно щось обрати.