Коли падає олімп - з'являється похибка.

Якщо ви гадаєте, що ви занадто несміливі чи, навпаки, занадто сміливі, то вам варто дізнатися про історію Клода — хлопця, який у будь-якому віці відчував себе найбезглуздішою людиною у всесвіті.
Він не мав нічого, крім своїх переконань.

Отже, історія Клода починається з того, що він — неймовірно здібна людина, геній сучасності. Уже змалку батьки могли пишатися своїм синочком, який рано почав ходити, їсти, говорити — загалом ріс не по роках розумним.
Але чим старшим він ставав, тим невпевненішим почувався.

Є такий вислів: чим розумніша людина, тим більше вона усвідомлює похибку у всьому. Найстрашніше — у собі.

Ходив Клод у звичайну школу, не для обдарованих, і вже з перших класів мав статус «ботана».
Він був настільки сірим і непомітним, що ніхто й не знав його як людину. Можливо, якби він кудись зник, то тільки за списком у журналі зрозуміли б, що когось не вистачає.

Часто кажуть, що розумні діти стають фаворитами вчителів.
А що, як я вам скажу, що це не завжди так?
Адже той хист, який мав хлопець, — те, що він міг дати відповідь на все — неабияк бісило їх.
Тож єдине, що лишалося вчителям, — просто уникати його як особистість.

Щодо батьків — вони ніколи не знали своєї дитини.
Час милування у дитинстві вже минув, і хлопчик ріс замкненим від оточуючих, маючи страх, що його зненавидять усе більше.

Одного дня батько сказав:
— Досить уже з тебе тієї філософії! Іди краще, як усі нормальні хлопчики, пограйся з м’ячем. Так хоч кимось виростеш, а не невдахою!

Клоду здавалося, що ці слова зовсім не зачепили його, адже він розумів причинно-наслідкові зв’язки: що від усіх цих слів у нього буде ще більше почуття невпевненості в собі.
Але вони все-таки його зачепили, адже він був просто дитиною, яка, як усі, чекала батьківського схвалення й любові.

Проте не тільки ці слова ранили його чутливу душевну натуру — а все оточення.
Він накопичував у собі все, як повітряна кулька.

Та знаєте, його все ж таки помітили, коли він вступив на юриста в університет.
Отримав найвищі бали, за що вперше отримав схвалення від батьків і відчув себе важливим.
Одногрупники дивилися на нього як на «суперрозумного хлопця».

Згодом у групі виникла компанія тих самих «крутяків» — супер-бунтарів, мужніх альфасамців.
Один із них, лідер, запросив Клода до своєї компанії:
— Ти будеш нашим мозком.

Клод був настільки піднесений цією пропозицією, що вмить відчув себе чимось більшим, значущим — тим, на кого дивляться.
Він почав ходити з ними всюди, вдягатися, говорити, курити й пити — як вони.
Бо це було «круто».

Оскільки він був мозком компанії, його завданням було: робити домашнє завдання, писати конспекти, давати списувати самостійні, готувати для всіх проєкти.
Адже він — мозок.
Але це було варте того: на нього почали дивитися дівчата.
Навіть коли він невміло викурював чергову сигару, кашляючи від неї.

Та скільки б часу не минуло, він так ні до кого й не підійшов.
І ніхто не підійшов до нього.
Хлопці казали, що він просто не привабливий, тож йому варто було просто думати про їхній успіх, про те, щоб їхня компанія мала найкращі результати.

Він постійно нагадував собі ці слова:
Я важливий. Я важливий.

Якщо наш сеанс перед дзеркалом чистити зуби, то в нього переконання себе ,що все робить правильно.

Одного разу на їхню компанію написали догану через подібність екзаменаційних проєктів.
Клод узяв усю вину на себе.
Його «друзі» підтвердили це перед викладачем, мовляв, у них покрали ідеї.

— Клоде, — сказав викладач, — ти здавався розумною дитиною. Ми вірили у твоє майбутнє. Але ти сам його нищиш.

І що ж іще скаже викладач, який був винен гроші  батькові того «альфа» з компанії?
Клод нічого не сказав. Мовчки розвернувся і пішов.

Вдома він довго думав, чи має право ображатися на них.
Адже це він написав усі проєкти, тож і помилку допустив він.
Виходить, це він зрадив команду, а не вона його.

Дійшовши такого висновку, він вирішив вибачитися перед ними.
Та ось що помітив: люди, викладачі, одногрупники дивилися на нього з якоюсь огидою й ненавистю.
Він здогадався, що всі вже знають про інцидент.
Йому здалося, що він падає зі свого створеного олімпу.

Його компанія вже мала нового хлопця.
— Познайомся, Клоде. Це Семі. Він буде нашим новим мозком.
— А я? — спитав Клод. — Хто ж тоді я? Я ж був вашим мозком…
— Розумієш, Клоде, ти підвів нас. Не виконав свого завдання. Тому маєш піти.

— Вибачте мене, прошу! Вибачте! Я краще старатимусь! Я вас більше не підведу!
— Хочеш повернутися?
— Дуже хочу.
— Тоді маєш зробити дещо для нас. Те, що доведе твою вірність.
— Що потрібно зробити?
— Вибори своє місце серед нас. Побий Сема. Або він тебе — або ти його.
— Ви серйозно? Це ж ненормально!
— Вирішувати тобі.

Клод довго вагався, перш ніж завдав першого удару.
Це вперше він бив людину. Йому здалося, що він втрачає контроль над собою.

У бійку втрутилися викладачі.
Клода й Сема завели до директора.
Прибігли батьки.
Мама Сема плакала, обіймала сина, тремтіла від страху.

Клод відчув себе таким багном, якого ще світ не бачив.
Виходячи з університету, він відчував на собі осудливі погляди людей.