Розділ восьмий

Очевидно, мій вигляд був досить красномовним, щоб однокурсники миттю перевели погляд на мене.

– О, – захихотів Бен, – здається, пліткарка Торенвес вразила вас в самісіньке серденько? Що, невже вона права? Наш видатний хвостатий друг не може закадрити дівчину, що й так в нього закохана, тож змушений був почати з нею фіктивні стосунки? Як це мило? Слухай, Данко, може, ти ще зі мною на побачення сходиш? А ти з ним спиш, з Тобом? Чи якщо фіктивно, то це тільки цілу…

Бен раптом закашлявся і виплюнув кілька шматочків рожевого льоду. Потім – один уже багряного.

– Це згустки твоєї крові, – ласкаво повідомив Тобіас, встаючи навпроти однокурсника, – і буде ще гірше, якщо ти зараз же не заткнеш свій рот. Це ясно, чи мені варто продемонструвати, що я можу, більш наочно? Не переживай, у мене в запасі ще чимало таких фокусів, тож я можу вразити тебе до глибини душі. Хочеш?

Мені лишалось тільки шоковано дивитись на Тобіаса. Чомусь я анітрохи не чекала, що він раптом вступиться за мене, ще й так відверто! А хлопці тим часом змірювали один одного важкими поглядами.

– Та нащо ж так… – Бен позадкував. – Скажіть йому, ну! Це неадекватно, нападати через якусь дівку…

– Не «якусь дівку», а нашу однокурсницю і мою кохану дівчину, – відрізав Тобіас. – А в цій статті написана повна дурня. Очевидно, пліткарка Торенвес почала брехати, коли у неї закінчились теми для нових випусків. Криза жанру, що ж поробиш!

Так, у мене справді була криза жанру. Але не настільки, щоб я випадково надрукувала кілька випусків газети і сама про це забула.

– Взагалі, дивно все якось, – нарешті витиснула з себе я хоч кілька слів. – З яких то пір пліткарка Торенвес порушує графіки? Дайте-но газету, я погляну. Може, це хтось з Тобіасових дівчат вирішив так пожартувати… Не дивись на мене так, – я зиркнула на демона, – ти хлопець популярний, мені вже неодноразово натякали на те, щоб я тебе їм віддала.

– Я не річ і так просто від тебе не відлипну, – на цих словах Тоб відійшов від Бена і обійняв мене за талію. – Тож доведеться їм змиритись, що ми з тобою разом, попри всіляку гидоту, яку пишуть у подібних статтях!

Моя спроба посміхнутися була не надто вдалою, правдоподібного виразу обличчя так і не вийшло, але що ж, я хоч намагалась! Можна потім зробити вигляд, що то я так засмутилась через брехні про наші з Тобіасом стосунки, хоча причина насправді була геть іншою.

Адже я взяла статтю до рук знов і почала вивчати її прискіпливим поглядом.

Хто б це не був, він дуже старанно вивчив мій стиль, бо виникало таке враження, нібито це справді я писала. Ті ж гострі слівця, тип побудови речень. Який жах! Справді ніби пліткарка…

Найбільше ж мене злякало те, що газета виглядала абсолютно так само, як і завжди. І мова не про стиль і не про оформлення колонок. У кожної друкарської машинки є свої особливості, всі вони досить специфічні. Відтиск, трохи змазані конкретні літери, зрештою, обраний шрифт! Пліткарка Торенвес завжди друкувала свої статті досить просто, та все ж, було легко впізнати, що це її рука.

Та я ще не настільки з’їхала з глузду, аби забути, що сама щось друкувала! І виглядала газета так, ніби її щойно зробили.

– Взагалі-то все як зазвичай, – звернувся до нас з Тобом Малек, демонів друг. – Навіть лежали газети на тому ж місці. Зранку, коли ми прийшли, все вже було. Ми трохи здивувались, але, з іншого боку, така сенсація!..

– Випуск коротший, – я змахнула газетою, що цього разу вміщала в себе лише дві сторінки. – Пліткарка ніколи не робила його настільки обрізаним. І лише на одну статтю!

– Так, але, знаєте, таку новину вона не могла приховати від інших, – розсміявся Бен. – Серйозно, невже ви фіктивна парочка…

– Тобі мало було? – похмуро промовив Тоб. Він зім’яв газету і кинув її прямісінько в груди однокурсникові. – То я можу повторити, друже, свої навчальні заходи. Можливо, хоча б після цього ти перестанеш сердити мене та мою дівчину і згадаєш про інстинкт самозбереження?

– Ой, божечки, які ми люті!

– Придурок.

– Злякався і тремчу!..

– Бене, закрив би ти рота, – не втримався Малек. – І взагалі, ходімо на заняття. Плітки плітками, а навчання нам ніхто не відміняв.

Не те щоб Бен чи більшість інших наших однокурсників колись надто старанно навчались, але зараз ця порада Малека видалась їм вдалою. Всім – тільки не мені. Адже я набагато більше за інших знала про пліткарку Торенвес і прекрасно усвідомлювала, наскільки ця ситуація виходить за межі нормального написання її статей.

– Тобіасе…

Я так міцно вчепилась в його руку, що демон аж зашипів від болю. Щоправда, він мене не відштовхнув, натомість зиркнув здивовано та спитав:

– Що трапилось? Ти чого така бліда? Дано?

– Нам треба поговорити. Терміново, – видихнула я, ледь стримуючи хвилі паніки, що накривали мене з головою.

Тоб зітхнув.

– Викинь все дурне з голови, і ту газету в першу чергу, – він обережно вивільнив зап’ясток, проте не кинув мене одну стояти та чекати незрозуміло чого, а навпаки ніжно обійняв. – Дано, я розумію, що такі новини зранку – не найкраще, що можна отримати, але це лише статті пліткарки… Напевне, вона дізналась, що ми хочемо її спіймати, і мститься, але що це змінює?