Розділ четвертий

В першу мить мені здалось, що це – дуже якісна галюцинація. Можливо, Бетані якимось чином змогла вплинути на мій мозок? Маги вітру добре володіють силою ментального впливу. Вони не такі сильні в створенні ілюзій, як водники, зате можуть добряче прочистити голову. Я б не здивувалась, дізнавшись, що Бетані щось вдіяла мені; вона була налаштована рішуче!

Тож я протерла очі і пробурмотіла кілька заклять, покликаних повертати ясність свідомості. Тобіас нікуди не зник.

– Я тобі не привидівся, – повідомив він задоволеним голосом. – Я справді тут лежу, кохана, і чекаю, доки ти нарешті підійдеш до мене і поцілуєш свого демона.

– Крилаті кренделики!.. Я тебе зараз кочергою поцілую, – видихнула я. – Чи ти сказився, Тобіасе? Якого дива ти забув у моєму ліжку?

Він вальяжно махнув хвостом. В напівтемряві я розгледіла його пухнасту китичку. Хвіст був як у лева – я бачила їх на картинках в книгах, які читала. Наживо – ніколи. Що ж, тепер я мала можливість детально розгледіти той хвіст, а ще відчувала гостре бажання схопити за нього Тобіаса і виволокти його зі своєї спальні.

– Мені було сумно. Вирішив, що повинен навідатись до коханої. Тим паче, провести тебе додому я не зміг, тож мушу вкрасти трошки часу в тебе ввечері.

– Вже пізно!

– Ти лягаєш спати о десятій?

Я ледь не загарчала від злості.

– Тобіасе, це чужа приватна власність. Ти не мав права до мене приходити! І звідки ти взагалі дізнався, де я живу?

Вигляд у демона став ще більш самовпевнений та задоволений.

– Пробач, я не хотів тебе ображати, – без краплі каяття промовив він, – просто це так сумно, коли ти змушений проводити час вдалині від коханої дівчини… Розумієш, ми, демони, натури пристрасні. Навіть якщо такі сніжні, як я. Дуже хочеться бути ближче до своєї любові, ділити з нею радості та горе…

– Тобіасе, якщо ти зараз не закриєш рот, я тебе приб’ю.

– М-м-м, ти така грізна. Це збуджує! – він повів хвостом.

Я схрестила руки на грудях.

– Гаразд-гаразд, – зітхнув Тобіас. – Більше не говоритиму про те, яка ти прекрасна і як мене магнітом тягне до тебе. А адреса… Все дуже просто. Я прийшов до батька і взяв в нього твою особову справу.

– І він так її тобі дав?

– Звісно. Я сказав, що шалено закоханий в тебе…

– Тобіасе! – обурено скрикнула я і одразу ж роззирнулась. – Прокляття… Якщо я розбудила маму…

Вона ж така втомлена! І явно не зрадіє, побачивши в моїй кімнаті, ще й у ліжку стороннього хлопця! Мама неодноразово повторювала, що я повинна бути обережною з чоловіками; вона б не заперечувала проти моїх стосунків з ким-небудь, хай би з тим самим Тобіасом, але наголошувала, що для дівчини це може бути небезпечно, нагадувала, що потім я можу лишитись з проблемами сам на сам.

Звісно, я геть не збиралась порушувати материнські заборони! І тягати хлопців до себе додому також!

– Не переживай, Дано, я ж розумів, що ти можеш закричати від захвату, коли мене побачиш, – підморгнув мені Тобіас, анітрохи не зменшивши рівень свого нахабства та ніби спеціально мене провокуючи. – Тож про все подбав. На кімнаті закляття тиші.

– Який же ти самовпевнений індик, – пробурмотіла я. – Кричати від захвату! Та в мене від тебе одні проблеми. Мало всього, що відбувається, то ще балакатимуть, що до мене хтось заліз через вікно. Ми ж не самі в цьому будинку!

Ми з мамою винаймали кілька кімнат в невеликому триповерховому будинку – і жили, власне, на самому останньому поверсі, бо тут було найдешевше. Раніше протікав дах, але зараз його вдалось полагодити, тож наш побут став цілком нормальним за мірками простих людей. Зрідка я мріяла, як колись придбаю окремий дім десь ближче до багатих кварталів міста, і мамі не доведеться щомісяця думати про те, як заплатити власникові за житло, проте поки що це – мрії. Як пліткарка Торенвес, я відкладала майже все, що заробляла, на досягнення цієї мети.

А тепер Тобіас хотів мене викрити! Гаразд, він не знав, що це саме я, тож звинувачувати демона в усіх гріхах не виходило. Зате через нього до мене причепилась Бетані, а ось вона вельми адресно пояснила, що саме хоче зі мною зробити.

Трикляте стерво.

– Коли ми з тобою розходились, ти була якась веселіша, – зазначив Тобіас. – Взагалі-то я думав, що ми зможемо нормально, наодинці обговорити наш план дій. Як ми ловитимемо пліткарку. Бо поки що у нас є мета, але нема засобів для її реалізації!

Я гмикнула.

– Мені пліткарка нічим не заважає. Я взагалі не маю наміру її ловити. Тож тобі треба – ти й вигадуй план. Що ж стосується мого настрою, то в тому, що він зіпсувався, винен ти.

– Це через мій сюрприз?

Я скосила погляд на відчинене вікно. Як же він сюди проліз? І не побоявся ж розбитися, от паразит!

– Було б добре, якби ти прибрав свій хвостатий зад з мого ліжка, Тобіасе, але ні, справа не в тому, що ти заліз до моєї кімнати, – я вирішила бути чесною. – Просто твоя колишня ледь не задушила мене сьогодні та обіцяла, що моя матір втратить роботу, якщо я не поступлюся тобою. Тож я не впевнена, що справді хочу продовжувати ці фіктивні стосунки. Від них, Тобіасе, забагато проблем!