Розділ третій

Тобіас не збрехав, коли казав, що хоче проводити мене додому. Біда тільки в тому, що я геть не хотіла, аби де Р’єн пхав свого демонічного носа до моєї кімнати. На те, щоб не впускати його на свою територію, я мала кілька причин.

По-перше, там не прибрано. Хлопцеві не потрібно бачити мої особисті речі, білизну, кинуту купою на ліжко, бо я не встигла розкласти її після прання у шафу, скриньку з друкарскою машинкою та копіювальним апаратом, за допомогою якого виготовляються свіжі випуски «пліткарки Торенвес». По-друге… Я соромилась. Він явно жив набагато багатше за нас з мамою! Одна справа розуміти, що у мене є певні грошові обмеження, а інша – бачити пошарпані стіни та спостерігати за нашим вельмишановним сусідом, «видатним» (за його словами) магом, який іноді тижнями не просихає.

Коротше, райончик у нас був не для таких, як Тобіас. Він зі своїм демонством хай тримається якомога далі.

– Знаєш, – промовила я, переступаючи з ноги на ногу, коли ми дістались до воріт, що вели геть з академії, – я зараз все одно не піду додому, мені треба допомогти своїй матері.

– То давай допоможемо їй разом?

– Серйозно? Ти будеш пекти торти для сім’ї, на яку вона працює сьогодні? – гмикнула я. – Не всі матері – такі, як твоя, розкішні пані, що займаються наукою та на півставки у вільний час викладають студентам спецкурси.

– На мою маму це теж не з неба падало, – заявив Тобіас. – Крім того, коли вона починала, їй також не золотом доріжку під ногами мостило. Просто везіння і працелюбство дали свій ефект. Я не бачу нічого поганого у фізичній праці!

Ага, не бачить, бо ніколи нею не займався.

Хоча, можливо, для нього це досить звично? Адже демони періодично вирушають до Безодні, про це всі знають. У них там є своя ієрархія, аж чотири порядки. Тобіас нібито відносився до другого. Про демонів зараз знали небагато, а якщо бути чесними, то й не надто поривалися вивчати це питання. Загальна класифікація – так, а от їх історія та внутрішні звички залишалися такою собі таємницею під сімома замками. Есмонд де Р’єн, Тобіасів батько, спочатку викладав під іншим прізвищем, бо його батько чимось там прославився в демонічному середовищі, та чим саме – ми всі поняття не мали.

Я не збиралась експериментувати.

– Може, й не бачиш, але я краще піду сама, – рішуче заявила я. – Тобіасе, ми, зрештою, лише… – я роззирнулась, аби зрозуміти, що про фіктивність стосунків зараз краще не говорити, бо нас можуть почути. – Лише нещодавно зустрічаємось, і я не готова впустити тебе в усі аспекти свого життя.

Тобіас взяв мене за лікоть, відводячи трохи вбік, підштовхнув до широкої колони воріт, а сам навис наді мною, впираючись однією рукою в камінь над моєю головою. Довкола його пальців потріскували морозні іскри, ще один стихійний прояв дару демона.

– Здається, ми домовлялись більше часу проводити разом, Дано, – звабливо усміхнувся Тобіас, нахиляючись до мене ближче. – Крім того, якщо ти дозволиш мені про тебе більше дізнатись, ми можемо зблизитись швидше.

Він провів тонкими пальцями по моєму підборіддю, припідіймаючи мою голову, ніби для поцілунку. Я приблизно уявляла собі, в якому стані будуть мої мізки після того, як цей поцілунок таки відбудеться, тому рішуче вперлась долонями в груди де Р’єнові і прошипіла:

– Куди вже швидше! І взагалі, любий, якщо ти хочеш затягнути мене до ліжка, нічого в тебе не вийде. Я не така.

– Дано, ми зустрічаємось лише день, а ти вже мені відмовляєш. Не зарікайся!

От нахаба… Ще й своїм невидимим хвостом погладив мене по руці. Захотілось смикнути якомога сильніше… Цікаво, в нього весь хвіст пухнастий, чи тільки кінчик? Він має китичку?

Я струснула головою. Думати про демонічну фізіологію, особливо в зоні хвоста, здалось мені занадто небезпечним. Тож я витиснула з себе ніякову усмішку, якою ніби вибачилась за те, що зараз зроблю, я різко штурхнула його в груди і заявила:

– Мені потрібен особистий простір. А ти, мій леве, робиш ці стосунки занадто токсичними.

– Мій леве? – моргнув вражено Тобіас. – Чекай, якими? Токсичними?.. Тебе що, тітка Аліса покусала? Це вона любить про таке говорити!

– Я теж просунута сучасна дівчина, не думай, що знайшов собі кохану з простої сім’ї і можеш нав’язати їй свої патріархальні власницькі звички, – заявила я і швидко, доки він мене не наздогнав, кинулась геть.

Якщо Тобіас ще потримається за мою руку, то я точно забуду про те, куди мала йти. Він на мене погано впливає. І взагалі, що значить «претендую на весь твій час», я що, його заручниця?

Гаразд, будь-яка дівчина раділа б страшенно, якби почула таку заяву від самого Тобіаса де Р’єна. І мені теж приємно! Але в мене чимало таємниць, та й стосунки наші – просто вигадка, тож краще я справді піду допоможу матері.

Вона не любила до мене звертатись, відмовлялась брати в мене гроші, коли я приносила додому стипендію чи щось зароблене «пліткаркою». І про мою журналістську діяльність мама, ясна річ, теж навіть не здогадувалась, інакше вона була б нажахана цією новиною і вимагала, щоб я негайно все припинила.

Тож я приходила сама, коли знала, що мамі потрібна буде допомога. Як і зараз, дізнавшись, що сім’я Майєрів готується до святкування ювілею, і готувати доведеться чимало, прибігла після занять.