Облаштування

РОЗДІЛ 6

Облаштування

Після успішної демонстрації генерал-полковник Верес дав добро на повномасштабне розгортання таємної бази. Але спочатку — аналіз. Він зібрав вузьке коло довірених офіцерів у своєму кабінеті й розклав перед ними карти, супутникові знімки, геологічні дані.

— Нам потрібне місце, — сказав він. — Глухе. Безлюдне. З мінімальним ризиком виявлення. І водночас — придатне для тривалого перебування. Вода, повітря, можливість заглибитися під землю. Пропозиції?

Начальник інженерної служби, полковник Савченко — кремезний чоловік із обвітреним обличчям і руками, що звикли до важкої роботи, — схилився над картою.

— Є одне місце. Покинута шахта «Вільшанська» за дванадцять кілометрів від Світлодарська. Видобуток вугілля припинили ще до війни, під час бойових дій шахту кілька разів обстрілювали, вона вважається аварійною. На поверхні — руїни, іржаве обладнання, терикони. Але під землею — розгалужена мережа штреків, деякі на глибині до ста п'ятдесяти метрів. Вентиляція частково збереглася, ґрунтові води є. Якщо розчистити й зміцнити — можна жити.

— Ризики? — спитав Верес.

— Обвалення. Метан. Підтоплення. Але все це вирішується інженерно. Головний ризик — близькість до лінії фронту. Зараз це сіра зона, але ситуація може змінитися.

Верес подивився на Ксі-Роанна.

— Що скажете?

Ксі-Роанн уважно вивчив карти. Його великі бурштинові очі з вертикальними зіницями повільно ковзали по лініях і позначках.

— Нам потрібна не просто база. Нам потрібен дім. Місце, де ми зможемо жити роками, можливо — десятиліттями. Поки не настане час вийти з тіні. Шахта — це прийнятно. Під землею ми в безпеці від виявлення. Температура стабільна. Від радіації захищені. Якщо ваші інженери допоможуть із розчищенням і зміцненням, ми зможемо облаштувати там усе необхідне.

— А ваші люди? — спитав Савченко. — Вони готові жити під землею?

— Ми жили в надрах астероїдів вісім років. Шахта для нас — майже розкіш.

Савченко хмикнув, але нічого не сказав.

Планування підготовки зайняло ще три дні. Верес виділив інженерний взвод — двадцять осіб, найкращих фахівців, які вміли працювати швидко й тихо. Усі підписали документи про нерозголошення, хоча справжньої мети операції їм не розкрили. Офіційна версія: облаштування резервного командного пункту на випадок прориву фронту.

Ксі-Роанн тим часом зв'язався з базою на Місяці. Ірі-Таан і Тар-Венн уже готували човник для перевезення першої групи — тридцяти Аідян, які мали стати ядром земної колонії. Вони відібрали найбільш пристосованих: інженерів, біологів, медиків, агрономів, навіть одного художника — Лін-Наа сказала, що для душі потрібне мистецтво.

— Коли вони будуть тут? — спитала Злата, коли Ксі-Роанн закінчив сеанс зв'язку.

— Через п'ять днів. Стільки ж, скільки потрібно вашим інженерам, щоб підготувати шахту. Ми встигаємо.

Вона кивнула. Вони сиділи в маленькій кімнаті, яку їм виділили в штабі. За вікном сірів дощовий вечір. Десь удалині гула сирена повітряної тривоги — звичний звук, на який уже майже не звертали уваги.

— Ви боїтеся? — спитав Ксі-Роанн.

— Завжди. Але я звикла. А ви?

— Я теж боюся. Не за себе. За них. За тих, хто прибуде сюди. Вони вірять мені. Вірять, що я знайшов для них дім. А я привів їх у зруйновану шахту посеред війни.

Вона взяла його за руку.

— Це тільки початок. Шахта — це тимчасово. Колись вони вийдуть на поверхню. Побачать сонце. Посадять сади. Житимуть, як люди.

— Як люди, — повторив він. — Ви навіть не уявляєте, як багато для нас означають ці слова.

Підготовка шахти тривала рівно п'ять днів. Інженери Савченка працювали цілодобово, змінюючи одне одного. Вони розчистили основні штреки, зміцнили склепіння, провели електрику, вентиляцію, водопостачання. Усе робилося за схемами, які Ксі-Роанн передав через Злату — схемами, розробленими Аідянами ще на Проксімі, адаптованими під земні умови.

Ксі-Роанн особисто інспектував роботи. Він спускався в шахту щодня, одягнений у звичайний людський одяг, у касці з ліхтариком, і його великі очі з вертикальними зіницями уважно оглядали кожен кут. Він торкався стін, відчуваючи текстуру каменю, вдихав запах вугілля й вологи, слухав, як крапає вода десь у глибині. Це місце мало стати домом. Першим справжнім домом на цій планеті.

На п'ятий день усе було готове. Основні приміщення: центральна зала, житлові кімнати, лабораторія, медичний відсік, гідропонна ферма, склади, навіть невелика Кімната пам'яті, яку Ірі-Таан попросила облаштувати окремо. Усе було скромно, але функціонально. Жодних надлишків — Аідяни звикли до економії.

Тієї ж ночі човник із тридцятьма Аідянами увійшов в атмосферу.

Ксі-Роанн, Злата, Мовчун і Тінь — сержант Оксана Білаш, яку нещодавно допустили до операції, — чекали біля входу в шахту. Ніч була темною, безмісячною, ідеальною для таємної посадки. Вітер дув із півночі, холодний, пронизливий, приносячи запах мокрої землі й далеких пожеж. Десь за обрієм спалахували відблиски — працювала артилерія.