Глава 16

Колись батько казав: причиною всіх воєн на землі є людська жадібність. Але мені й на думку не могло спасти, що звичайні сімейні негаразди можуть призвести до багатовікового протистояння. Якщо в історії і траплялося подібне, то мені про це нічого невідомо.

            До мого слуху долітала далека луна битви, ніби між намальованими арміями і мною існувала перепона у вигляді товстого скла. Та варто було мені простягнути руку, як вона вільно пройшла крізь полотно, і те, що раніше я вважала перспективою, насправді виявилося неозорою далечінню. Картина ожила, і всі дійові особи у захваті винищували одне одного, піднімаючи в повітря густі хмари пилу.

            — Зізнаюся, спочатку поведінка місіс Пілігрим здалася мені дивною. Я вважала вас загиблим. Але тепер, коли мої очі відкрилися, я бачу, що смерть — не те, чим вона здавалася мені спочатку. Це, скоріше, перехід з одного стану в інший.

            Випустивши сірий клубок диму, містер Балор Пілігрим підняв брови.

            — Смерть  є смерть, міс Коллінз. І якщо вам здається, що вона є чимось іншим, смію запевнити: ви ляжете в могилу і припините існувати тієї ж миті, як залишите це місце. Воно дає вам певні переваги, але повернути назад те, що є незворотним, не може. Якби для цього існувала бодай найменша можливість, я був би зараз живий. Тому можу з упевненістю стверджувати, що нині ми обоє остаточно  мертві, — промовив він. — І все ж, дозвольте запитати… Чому ви зважилися на те, на що зважилися?

            — Я охоче відповім на ваше запитання, сер,  якщо ви відповісте на моє, — запропонувала я, і мій співрозмовник кивнув, погоджуючись із почутим. — Як довго триває ваша ворожнеча з містером Арденом?

            — Гадаю, з тих самих часів, які ви називаєте біблійними. Для вас це достатньо довго?

            — І за цей час ви жодного разу не намагалися дійти згоди?

            — Згоди? Ні! — Нахилившись уперед і піднявши край пов’язки, містер Пілігрим продемонстрував порожню очницю. — У певному сенсі ми квити.

            — Однак  містер Арден так не вважає, — заперечила я. — Він, як і раніше, прагне помсти. А поки що катування інших приносять йому короткочасне задоволення.

            — Ви випадково стали його жертвою. Розумію, — знову кивнув містер Пілігрим.

            — А точніше, того способу життя, який він обрав для себе. Містер Арден по-своєму великодушний. Саме ця обставина змушує мене думати, що, давши слово повернути мене до життя, він жодним чином не відступить від нього. Але коли, дозвольте спитати, це станеться? Через сто років чи більше? Або ж наді мною зглянуться раніше, на що я не плекаю щонайменшої надії.  Ваше кревна ворожнеча триває не одне тисячоліття. Певно, фомори звикли не зважати на час, тоді як я ціную кожну мить. Тож що я побачу, підвівшись зі смертного ложа? Прикута до цього місця чи вигнана з нього, я опинюся в абсолютно новому, незнайомому мені світі. І навіть якщо одного разу мені вдасться прийняти його,  чи прийме він мене? Вже років за двадцять  моє коріння всохне, і я втрачу все, що мені дороге.

            Затягнувшись димом, містер Пілігрим вийняв сигару з рота.

            — Мені щиро шкода вас. Якщо хочете знати мою думку, ви вчинили правильно. Ви не бажали, щоб вами маніпулювали? Що ж, це прекрасне бажання. Воно заслуговує на повагу. Якби моя смерть могла розв'язати ситуацію так просто, як ваша, я б негайно пожертвував собою. Але, як бачите, вона так нічого й не вирішила. Або ж… можливо, ви шкодуєте про свій вчинок?

            — Чому ви так вважаєте? Я отримала від нього подвійну вигоду, — гірко усміхнулася я.

            — У такому разі, прошу вибачення. Чим старшим я стаю, тим більше  сумніваюсь, що було зроблено правильно, а що — ні. Ви просвітите мене, повідомивши, про який саме зиск йдеться?

            — По-перше, моє становище прояснилося. А по-друге, мені, нарешті, випала нагода переговорити з вами віч-на-віч, — повідомила я.

            — Гадаю, ви задоволені?

            — Навпаки, я глибоко розчарована.

            — Он як? — Струсивши попіл у попільничку, містер Пілігрим втупився в мене своїм єдиним зрячим оком. — Що вас розчарувало?

            — Ви володієте критичним розумом, хоча я думала, що ви загрузли в забобонах.

            — Що ж, вважатиму це за комплімент.

            — Ви вірите у ворожіння?

            — А ви — у духів, самі будучи духом? — усміхнувся містер Пілігрим. — Здається, ви отримали незаперечні докази їхнього існування. Нині ваша віра обґрунтована вашим матеріальним або, точніше сказати, нематеріальним станом. Свого часу я також отримав докази того, що передбаченням слід вірити. Але ось питання: чи є моє існування для вас очевидним фактом?

            — Цілком. Одного разу ви почули пророцтво про те, що будете вбиті власним онуком.

            — І воно збулося.

            — То невже ви жодного разу не замислювалися над тим, що здійснили його власною волею? Вибудовуючи події так, що врешті-решт важко було очікувати іншого результату? І що було б, якби ви залишили дитину з її люблячою матір’ю і опікувалися ними обома, як належить люблячому батькові? Тоді б обидва ваші нащадки подорослішали, оточені турботою, і обдарували  вас у відповідь належною шаною.

            — Я роздумував над цим, і не раз, — відповів співрозмовник. — Можливо, ви маєте рацію, і я піддався навіюванню. Але все це лише припущення, позбавлені доказів. Який, по-вашому, вчений муж може з математичною точністю сказати, що є причиною, а що — наслідком? Друїд передбачає те, що має статися, чи спрямовує наші майбутні вчинки протоптаним пророчими словами шляхом? Все, на що ви здатні, це передбачати ймовірності, але не встановлювати факти, — відкинувшись на м’яку спинку крісла, містер Пілігрим знову повернувся до недокуреної сигари. — Її звали Бірог. Пророчицю. Вона прозрівала часи, приховані навіть від богів.

            — Жінку, яка передрікла вам смерть? Мені вже доводилося чути її ім’я від містера Ардена. Це вона врятувала його і виховала.