Глава 14

            Я мала достатньо часу, щоб обміркувати те, що сталося. Відділивши від нього все надприродне гострим ланцетом критичного розуму, я залишила тільки твердий матеріальний кістяк і уважно вдивилася в те, що залишилося непорушним і таким, що не піддалося прикрашанню. Суть полягала в тому, що я більше не мала місця.

            Підрахувавши гроші, я дійшла висновку, що навіть забезпечивши собі вельми скромне існування, їх вистачить ненадовго, якщо найближчим часом я не знайду іншої роботи. Я засмучувалася і зітхала, розуміючи, що навряд чи для мене знайдеться місце краще за це, де до мене ставитимуться  із таким самим трепетом і повагою. Усе, на що я могла розраховувати, — це найнятися до якоїсь літньої пані зі стародівочими химерами в характері. Але озираючись на себе колишню, я не могла не визнавати певної переваги над тою, якою була. Я могла будь-якої миті отримати чудові рекомендації, тоді як ще кілька місяців тому не мала нічого, крім довіри, виданої в кредит. Розраховуючи запастись ними про всяк випадок, аби постати перед очима нового роботодавця в найкращому світлі, я постукала у високі дубові двері.

            Містер Пілігрим підвівся, як тільки я увійшла, але залишився стояти за столом, не зводячи з мене важкого, зовсім не властивого юнакам його віку, погляду.

            — Вам щось потрібно? — запитав він.

            — Я хотіла б отримати рекомендації. Звісно, якщо ви зволите приділити цьому питанню трохи часу.

            Піднявши підборіддя, містер Пілігрим поглянув на мене згори вниз.

            — А якщо я вкажу в цьому самому листі, що ви недбало поставилися до своїх обов’язків і легковажністю своєю звели мою сестру в могилу?

            — Ви цього не зробите, — похитала головою я.

            — Чому ж?

            — Тому що це неправда. А ви не вмієте брехати.

            — Ви можете помилятися.

            — Ми всі помиляємося час від часу. Але мені здається, я пізнала вас достатньо. Ви такий самий  чесний і  прямолінійний у вираженні думок і почуттів, як і я.

            — Ви помилялися й раніше. Звідки зараз таке прозріння? — продовжував розпитувати він.

            — Ви благородні.

            — Тоді я позбавлю вас решти платні! Я позбавлю вас її, а ви не зможете подати на мене до суду, оскільки не маєте ні грошей, ні зв’язків. Що ви скажете на це, міс Коллінз?

            — Я прощу вам борг.

            — Я не потребую вашого прощення! — роздратований моїм спокоєм, вигукнув містер Пілігрим.

            — Чого ж ви хочете?

            — Щоб із безлічі причин — важливих чи неважливих — ви обрали ту, з якої зможете залишитися.

            Обійшовши стіл, я підійшла до юнака так близько, немов мене щойно запросили до танцю.

            — Ми пережили стільки втрат, що мали б подорослішати. Мені видається, я старша за вас на кілька років, але не відчуваю за собою ні сили, ні права, — зізналася я.

            — Яке все це має значення?

            — Я була б щаслива знайти у вашій особі брата, а ви в моїй — сестру. Це зміцнило б нас обох.

            — Тоді прийміть мою протекцію, — з надією запропонував він. — Це все вирішить.

            — Але ж ми більше не діти, правда? Ні ви, ні я. З мого боку було б непристойно і навіть негоже скористатися вашою щедрою пропозицією.

            Не відводячи від мене очей, містер Пілігрим неохоче кивнув.

            — Я розумію, що ви хочете сказати. Що я розбещений і люблю, щоб усе було по-моєму. У такому разі… ви залишитеся для мене хоча б другом?

            — Дружба не терпить залежності, сер. І доки всі домовленості між нами не будуть розірвані, вона неможлива. Саме тому мені слід поїхати якомога швидше, щоб стати пов’язаною з кимось іншим, а вам, нарешті, позбутися власного залежного стану. Тоді настане день, коли ви знайдете сили писати мені, а я — відповідати на ваші листи. Тільки так ми зможемо підтримувати одне одного в особливо тяжкі години.

            Опустивши погляд, містер Пілігрим кілька разів стиснув і розтиснув кулаки.

            — Вибачте мені, міс Коллінз. Ви отримаєте ваші рекомендації.

            — Дякую вам.

            Ставши  навшпиньки, я торкнулася губами його чистого гарячого чола.

            Я несвідомо дозволила собі фривольність, піддавшись якомусь чуттєвому пориву. Якби на місці містера Пілігрима був мій дорогий Альфред, я обдарувала б його точно таким сестринським поцілунком, як робила багато разів. І хоча за цим вчинком не крилося нічого, крім бажання виявити найтеплішу, дружню прихильність, він міг бути витлумачений неправильно.

            Упевнена, я дала б цьому юнакові незрівнянно більше поживи для розуму, якби залишилася чекати на його реакцію. Тому я вийшла  з кабінету якомога швидше, трохи не зіткнувшись із місіс Кетелінн Пілігрим по той бік дверей.

            Відсахнувшись від несподіванки, я перепросила.

            — Господи, він знову кричав! — обурилася вона. — Зізнайтеся, він наважився підняти на вас голос? Цьому слід покласти край раз і назавжди! Я сьогодні ж переговорю з його батьком, і вже повірте, він вплине на нього найрішучішим чином…

            — Прошу вас нічого не говорити містеру Балору Пілігриму, — попросила я. — Я все владнала.

            — Але як же так? Міс Коллінз!

            Напевно, я вчинила нечемно, повернувшись до неї спиною. Завершивши одну справу, я збиралася покінчити з іншою, оскільки вже ввечері розраховувала сісти на поштовий диліжанс, що прямував до Ексетера.

            Вийшовши з дому, я пішла в бік лабіринту. Погода була вітряна. З боку Плімута долинав церковний дзвін, більше схожий на відлуння, яке блукає в горах. Сонце освітлювало поїдені комахами огорожі, просочуючись не тільки в просвіти між гілками, а й у дрібні дірки на коричневому, скрученому листі.