Глава 13

            Люба Александріно!

            Нарешті сталося те, чого не можна було ні відвернути, ні відстрочити. Міс Етлінн Пілігрим покинула цей світ. Я сповіщаю тебе про цю сумну подію через місяць із глибоким почуттям ніяковості. Мені соромно зізнатися, що її кончина справила на мене куди сильніше враження, ніж смерть нашого батечка чи нашого дорогого брата. Я готувала себе до неї щодня і, як мені здавалося, була готова стійко її перенести, але на ділі виявилася слабшою за тих, кому сама дорікала у слабкості. Однак  мене приголомшило настільки, що я злягла з гарячкою. Як ти знаєш, я була про себе кращої думки,  і вже ніяк не очікувала, що лиха звістка розчавить мене до такого жалюгідного стану.

            Я не писала тобі, бо була не здатна впоратися з пером. Але мені достеменно відомо, що, дбаючи про ваш спокій, містер Пілігрим написав кілька листів від власного імені. Чи згадував він про те, що місіс Кетелінн сама опікується моїм здоров'ям? Вона не відходить від мене ні вдень, ні вночі. Це тим більш дивно з огляду на те, що останнім часом вона рідко відвідувала Етлінн, тримаючись від неї на відстані. Саме вона повідомила мені, що міс Пілігрим померла, й її світла, позбавлена кайданів фізичного існування душа, нарешті, повернулася на Ерін.  Тіло ж її поховали в сімейному склепі десь за межами Глассвуд-голу. Сама я досі відчуваю себе занадто слабкою, аби відвідати її могилу.

            Увесь цей час мене мучили то жар, то холод, і моє існування опинилося під загрозою. Я марила якимись дивними видіннями, які змінювали одне одного. Бачила світ, населений потворними сидами, і власне мертве тіло. Наче то не міс Пілігрим поховали під кам'яною плитою в затхлій і вогкій гробниці, а сама я провалилася під пагорб і там, в оточенні духів землі, що не знають ні старості, ні смерті, лежала бездиханним трупом. Я торкалася власних губ губами і притискалася щокою до щоки, намагаючись виявити бодай найменші ознаки життя. Я трясла тіло, і, потривожені, змії виповзали з мого мертвого рота. Вони жалили мені руки і впорскували під шкіру отруту, від якої, втім, мені не ставало зле. Бо, певно,  не сама смерть, а її усвідомлення отруювало душу і робило її немічною в цьому безглуздому протистоянні.

            Прийшовши до тями, я розповіла про все бачене уві сні місіс Пілігрим, і вона заплакала, зворушена моїми муками. Тепер я розумію, що не мала говорити з нею ні про що таке, аби не ятрити її рани. Але якби не виговорилася, я, певно, збожеволіла б. Думка про те, що ми стали з міс Етлінн добрими друзями, пролилася бальзамом на серце її матері, але я зовсім не впевнена, що це цілком відповідає істині. Попри всі мої спроби зблизитися з міс Пілігрим, між нами залишалася безліч недомовок. Я не раз повторювала це раніше і повторю зараз: міс Етлінн до останнього дня жила у власному герметичному світі. Я марно билася об його стіни, намагаючись проникнути у нього, поки не розбила голову, і нині пожинаю плоди своєї впертості. Єдине, чого я домоглася, це поблажливості до власної слабкості, бо навіть місіс Бедах, здається, почала дивитися на мене трішечки привітніше. Кілька разів вона намагалася замінити місіс Пілігрим біля мого ліжка, але та проганяла її геть.

            Я мрію про день, коли зможу встати і найближчим диліжансом дістатися до Ексетера. Мені нестерпна думка бути живим нагадуванням про ту, кого вже немає. І скільки б місіс Пілігрим не говорила про те, що моя присутність є для неї розрадою в скорботі, я твердо знаю: варто мені поїхати, і життя тут швидше увійде у звичне русло.

            Днями між мною і містером Пілігримом відбулася розмова, у якій я виклала свої плани на майбутнє. Я гадала, що звістка про таке рішення принесе йому полегшення і я зніму з його душі камінь. Але всупереч очікуванням, він не виявив ні стриманої згоди, ні смирення. Містер Маел Пілігрим походжав кімнатою, заклавши руки за спину, поки я залишалася в кріслі.

            — Ви хочете поїхати? Так скоро? Це неможливо! — заявив він.

            — При всій повазі, сер, ви не можете мені заборонити.

            — Як вам таке тільки спало на думку! Я нічого вам не забороняю. Але стверджуючи «неможливо», я лише звертаюся до вашої розсудливості. Ви слабка, не здатна рухатися і ясно мислити. Відпускати вас у такому стані — вкрай необачне рішення.

            — У моїй присутності для вас більше немає жодної користі.

            — Користь є для вас.

            — Щодня я змушена миритися з думкою, що стала для вас тягарем. А це пригнічує гірше, ніж лихоманка.

            — Ви поїдете, коли я буду цілком упевнений у вашому доброму здоров'ї.

            — Цей день не за горами.

            — Але перш ніж ви це зробите, подумайте, як страждає моя мати! Ви можете розрадити її самотність.

            — Ви зовсім не думаєте про мої почуття, — похитала головою я. — Мені неможливо залишитися. Коли ж я опинюся у звичній домашній обстановці і впораюся з ними, обіцяю, я відвідуватиму місіс Пілігрим так часто, як вона того захоче. Але зараз — саме зараз — усі ми маємо навчитися обходитися одне без одного. Використайте цей час на те, щоб оточити вашу матір любов'ю і увагою, яких їй так бракує.

            — Я не вмію любити, вам про це відомо. Не вмію бути чуйним і ніжним.

            — Навпаки, ви здатні на найщиріші душевні пориви. Я дійшла такого висновку, спостерігаючи за вами збоку.