Глава 11

             Дорога Александріно!

            Усе пішло шкереберть. Мої найгірші побоювання починають справджуватися, а я безсила їм завадити. Упевнена, тебе охопило хвилювання, і ти жадібно вчитуєшся в рядки, щоб зрозуміти, що ж сталося. Я постараюся викласти все так докладно, як тільки зможу. Яка ж я рада, що поділилася з тобою своєю таємницею і тепер можу обговорювати стан міс Пілігрим відкрито. Я опинилася в тій ситуації, коли люди зазвичай починають молитися. Хіба це не найгірше — уповати на щось незриме, посилати молитви в порожнечу, звідки не повертається навіть луна?

            Певно, ти жахаєшся моїх слів. Але подумай: я молилася за батька і за брата, і що з того вийшло? Тепер я боюся молитися, аби більше не нагадувати Всевишньому ні про кого з мого неабияк зріділого сімейства.

            Отже, минулої п’ятниці ми вечеряли всі разом, як і заведено в цьому домі. Місіс Пілігрим перебувала в піднесеному настрої. Містер Маел Пілігрим усміхався. У нього завжди є на вибір кілька усмішок, але цей вибір украй обмежений. Я бачила саркастичну, іронічну, зверхню, терплячу та самовдоволену усмішки на його обличчі, як вони змінюють одна одну залежно від теми й мети розмови і, нарешті, ховаються в кутиках його губ. Але ця відрізнялася від усіх інших, ніби він навмисне виписав її з Лондона разом із купою свіжих газет. Містер Маел примірив її вперше, і, як усяка нерозношена річ, вона йому трохи тиснула. Не можу сказати, що з нею він став привабливішим — я не раз згадувала, які непересічні його зовнішність і грудний голос. Але особисто я рекомендувала б надівати цю усмішку частіше, щоб звикнути до неї самому і привчити інших.

            Певно, ти запитаєш, що вона означала? Я не можу знати це достеменно, але, гадаю, уся річ у відсутності насмішкуватості. Містер Пілігрим усміхався так, як усміхається кожна нормальна людина в приємному товаристві.

            За міс Пілігрим я, як зазвичай, спостерігала з подвоєною пильністю. Але того вечора ми рідко стикалися поглядами, і виглядала вона розгубленішою, ніж зазвичай. Кілька разів Етлінн щось бурмотіла собі під ніс, ні до кого не звертаючись, чим викликала занепокоєння матері. Тарілка її була повна, про що місіс Бедах подбала особисто, але міс Пілігрим так ні до чого й не доторкнулася.

            Містер Маел вів невимушену розмову, і всі, крім його сестри, у ній із задоволенням брали участь. Наближався час десерту, коли Етлінн спершу глибоко зітхнула, а потім закричала так пронизливо, що мені заклало вуха. Вона кричала й кричала, не встигаючи перевести подих і зігнувшись навпіл! Містер Маел скочив із стільця, а місіс Пілігрим схопилася за дзвоник. До несамовитих криків додалося не менш пронизливе калатання. Мене ніби підкинуло на стільці. Я поспішила до своєї підопічної, але щоб обійти стіл, мені знадобилося подолати відстань не меншу, ніж від Гринвіча до Вестмінстера. У результаті місіс Бедах і кілька служниць, які прислужували за столом, підоспіли першими. Вони оточили міс Пілігрим щільним кільцем, і я ніяк не могла до неї дістатися.

            Містер Маел Пілігрим так і залишився стояти на місці. Він виглядав не менш наляканим, ніж його сестра й мати, і, якби його воля, втік би. Усе, що ріднило його з самим поняттям дорослої людини й джентльмена, вивітрилося в одну мить, і на вигляд йому стало стільки років, скільки й було насправді. Порівняно із ним я знову відчувала себе старшою і досвідченішою.

            Нарешті дзвоник змовк. Захекана місіс Кетелінн важко осіла на стілець. Вона не намагалася наблизитися до дочки, що за її комплекції та стану було навіть на краще. Це дало мені можливість продертися крізь слуг і, нарешті, розгледіти те, чого я не могла бачити раніше. Поділ сукні міс Пілігрим був увесь залитий кров’ю. Вона стояла, охопивши руками живіт, а біля її ніг розпливлася водяниста калюжа.

            Я не беруся судити, яким чином на світ з’являються діти. Але дещо пам’ятаю про час твого народження, Александріно, і ті передвісники, які з’являлися незадовго до цієї події. У нашої матінки так само відходили води. Цілком несподівано, якраз коли вона давала вказівки куховарці щодо вечері. Після цього місіс Коллінз уклали в ліжко і не підпускали до неї ні батька, ні мене до того моменту, поки ти не народилася. Я шкодувала, що заздалегідь не сховалася за шифоньєром у її кімнаті, як того хотіла. Інакше я знала б про дітонародження набагато більше.

            Так чи інакше, нині ці знання навряд чи допомогли б. Міс Етлінн не носила дитя, і жодні зовнішні ознаки вагітності більше не могли ввести мене в оману. Побачивши мене, це нещасне створіння кинулося в мої обійми, і посеред усіх нечистот і страждань засяяло надією:

            — Почалося! — прошепотіла вона. — Ось бачите, почалося!

            На мить я втратила мову і нічого не могла заперечити. Я досі не знаю, чи варто було заперечувати. Коли маєш справу з чимось делікатним, на кшталт міс Пілігрим, необережне слово може призвести до трагедії. На щастя, наші руки розчепили, і мене знову відтіснили вбік. Тепер усім розпоряджалася місіс Бедах. Вона наказала слугам відвести міс Пілігрим до кімнати й покласти її в ліжко, а після чекати подальших указівок. У результаті утворилася ціла процесія, і, як я думала, місіс Бедах замкне її своєю могутньою постаттю, але цього не  сталося. Вона, вірна своїй звичці, залишилася з місіс Кетелінн. Я ж настільки оговталася, що вирішила замінити її, щиро сподіваючись своєю присутністю полегшити чужі страждання.