Глава 10

          Пам’ятаю,  якось я роздумувала над тим, що ніколи не зможу стати гувернанткою чи нянькою. Звісно, я не стала ні тією, ні іншою, але до моїх обов'язків так чи інакше входить нагляд за дитиною. Зовнішність міс Пілігрим, її здатність з головою поринати у фантазії, страхи (так-так, засинаючи, вона боїться звішувати з ліжка ногу, щоб хтось, хто живе під ліжком, не зміг до неї дістати) свідчать про її цілковиту дитячість. Проте часто вона висловлює думки, не позбавлені мудрості, властивої хіба що старим. У ній немов прокидається якась тисячолітня істота і, виголосивши ту чи іншу істину, знову впадає у сплячку. У такі моменти моя шкіра вкривається сиротами, але не від страху, а від занепокоєння. Мені здається, у неї на душі лежить тягар, який їй заледве вдається нести. Але потім я повертаюся до її справжнього віку та способу життя і розумію, що цьому тягареві просто нізвідки взятися.

            Навіть якщо припустити, що цей багаж, принесений з дитинства, є наслідком жорстокого поводження батька, то зараз міс Етлінн оточена такою увагою та турботою, які здатні згладити неприємні враження. Навіть містер Маел Пілігрим останнім часом відмовився від уїдливості і, здається, трохи співчуває сестрі. Думаю, він відчуває провину за ту безглузду витівку, яку він утнув під час візиту містера Ардена. Але його гордість і упередженість до всього, що нібито може викрити його слабкість, ніколи не дозволять йому вибачитися. Не впевнена, що міс Етлінн чекає на його вибачення з таким самим нетерпінням, як і я. Вона воліє вдавати, що нічого не сталося, і продумувати план, як надалі уникати подібних зіткнень.

            Не можу сказати, що новина про те, нібито містер Арден якимось чином винен у смерті містера Балора Пілігрима, не шокувала мене. Мені здається, будь-яка згадка про смерть здатна щонайменше зіпсувати день або ж зовсім вибити з колії. У випадку з містером Арденом напевно сталося непорозуміння, бо якби він був насправді винний у вбивстві, його б судили за законом.

            Спілкуючись із кузинами, чиї чоловіки мають високе становище, я не раз помічала схильність родовитих нащадків робити з мухи слона. Найдрібнішу образу вони здатні подати як смертельну зневагу. А якщо під час сварки хтось постраждає чи, не дай Боже, раптово помре навіть природною смертю, то загибель його негайно приписують  злому наміру кривдника. Відтоді скривджені  плекають у своєму серці образ безжальної вендети і переконують оточуючих у повній правомірності своїх дій.

            Мені важко сказати, яким чином містер Арден причетний до смерті містера Пілігрима, але він аж ніяк не справляє враження безжального вбивці. Якось у нас зайшла мова про полювання, і він різко висловився проти вбивства тварин заради забави. Ця його заява мене дуже порадувала, бо й  сама я не схвалюю нічого подібного. Численні кабанячі голови, виставлені в курильній кімнаті і просякнуті димом, аж ніяк не тішили мені око.

            …В Ексетері я не приділяла такої пильної уваги змінам пір року. За звичайною міською метушнею я констатувала лише настання весни чи осені, пропускаючи весь перехідний період від одного до іншого. Тут же я  прискіпливо стежу за всім, що відбувається навколо. Відірвана від цивілізації, оточена дикою природою, я відчуваю усі  її рухи: від коливання температур до  хмарності. А втім, якщо порівнювати тутешню погоду з якимось музичним твором, можна помітити, що і в неї є своєрідний такт — щопонеділка так само вітряно, щосереди світить сонце, а щочетверга йде дощ. Але якщо раніше він несміливо накрапав, то останнім часом ллє як із відра. Не думаю, що її тон змінився, просто осені вгодно згустити фарби.

            Погода впливає і на мій розпорядок дня також. Я так само майже весь свій час присвячую турботі про міс Пілігрим і намагаюся передбачити навіть найменші її бажання. На тлі листя, що починає жовтіти, вона виглядає ще блідішою, ніж зазвичай, але тут уся справа в контрасті. Сподіваюся, нічого не змінилося на гірше. Я підкладаю під її боки подушки, стежу за тим, щоб її руки та ноги були в теплі. Хіба що не куштую їжу з її тарілки. (У цьому я цілком можу покластися на місіс Бедах.) Інакше кажучи, я не кидаю її ні на хвилину. Трапляється, вона залишає мене ще завидна і, посилаючись на слабкість, іде спати до ранку. У такі дні я пробираюся до бібліотеки і беру з полиці книгу, яка сподобається (завжди не більше однієї). Потім зупиняюся біля картини і детально розглядаю її, намагаючись відшукати щось, чого не помітила спочатку. Але ні, я, як і раніше, не бачу слідів мазків чи підпису майстра, що бажав би якщо не прославитися, то хоча б залишити на полотні своє ім’я.

            Ах, щодо імені. Якось я запитала місіс Пілігрим, як називається ця картина, але та не знайшла, що відповісти. Все, що вона могла згадати, це те, що містер Балор Пілігрим дуже дорожив нею. Якби не ця обставина, вона давно прибрала  її на горище, та й по всьому. Але за словами самої місіс Кетелінн, «містер Пілігрим буде вельми розгніваний, не знайшовши її на місці», і тому цього робити не варто. Від мене не могло сховатися, що вона знову говорила про покійного так, наче він був живий і перебував у від'їзді. Під кінець розмови місіс Пілігрим обізвала картину «бойовищем» і звеліла не дивитися на неї довго, щоб не зіпсувати апетит. На жаль, через свою натуру я не можу обмежитися лише гортанням книг. Хоча, мушу визнати, читання чудово проганяє нудьгу.

            У майбутньому я збираюся запропонувати міс Пілігрим по черзі читати вголос. Але для початку мені просто необхідно ознайомитися зі змістом хоча б кількох романів, щоб обрати з них підходящий. Я ніколи не почну з «Кренфорда» Елізабет Гаскелл, але «Маленькі жінки», гадаю, підійдуть.

            У бібліотеці повно-повнісінько нещодавно виданих книг. Вони сусідять на полицях із віковими томами, і ніхто ніколи не заглядає під їхні палітурки. Проте їх справно виписують з Лондона. Розрізаючи склеєні сторінки, я почуваюся першовідкривачкою, і це, виявляється, вдвічі приємніше, ніж якби я читала їх за кимось.