Глава  8

           Моя скромність віджила своє, як це часто буває з людьми, що пережили великі нещастя. Принаймні тепер я нічим не ризикую. Згадуючи події позавчорашньої ночі, я уважно прислухаюся до себе: чи не ворухнеться сором? Але, судячи з усього, ніщо з побаченого не волало. Моє серце билося в тому ж темпі, іноді завмираючи й очікуючи бодай якоїсь реакції від розуму. Той уперто мовчав, боючись висувати гіпотези. Не знаю напевне, що сталося тієї ночі, проте я прийняла тверде рішення мовчати, довіряючи свої думки лише власній совісті.

            Мої руки та обличчя поряпані. Тож мені довелося нанести на них добрих пів фунта рум'ян і пудри. Їх було так багато, що під час сніданку місіс Пілігрим раз у раз позирала в мій бік. Нарешті, посеред трапези, вона веліла місіс Бедах поставити переді мною срібний таріль для фруктів, аби моє власне відображення стало мені докором. Признаюся, в цьому не було жодної потреби, оскільки і ложки, і виделки з чистого срібла, які щодня викладалися на стіл перед їдцями, справлялися з цим завданням якнайкраще.

            Міс Пілігрим також не зводила з мене очей, хоча виглядала не краще. Її щоки запали, ламке волосся тьмяно світилося. Час від часу вона куталася в плед, намагаючись зігрітися, коли  інші присутні скаржилися на задуху. Відсунувши тарілку, Етлінн воліла дивитися то на мене, то у вікно, і зовсім не виявляла апетиту. Її байдужість пояснювалася поганим самопочуттям, напади якого ставалися з нею дедалі частіше, а тому вона ні про що не випитувала.

            Порівнюючи міс Етлінн, яку я нині бачила перед собою, і ту, з якою познайомилася в перший день перебування в Глассвуді, я з жалем констатувала, як змарніла ця дитина. Що ж до її брата, то, як і всі інші чоловіки, яких мені доводилося знати, він, здавалося,  не помічав ні в ній, ні в мені жодних змін.

            Увечері я все ж визнала за потрібне попередити містера Пілігрима про заплановану поїздку до Плімута. Ця новина викликала в ньому стільки необґрунтованої підозри та роздратування, що він ледь усидів на стільці. Сонце вже зайшло, і газові ріжки видавали неприємне шипіння, свідчачи про те, що якийсь із них таки випускає газ.

            — Будинок такий великий, що я не пам'ятаю, як виглядають деякі кімнати. Їх замкнули давним-давно. Але якщо відімкнути, упевнений, це все одно, що опинитися в печері Алі-Баби. Натякніть сестрі, що хотіли б їх побачити. Упевнений, екскурсія відбере у неї всі сили та всяке бажання виходити з дому. До того ж одна-єдина прогулянка в місто може породити безліч пліток. Вони можуть зашкодити її репутації.

            — Сидіння під замком здатне зашкодити їй набагато більше, — заперечила я. — Міс Пілігрим розповіла, яким чином складалися її стосунки з батьком, і  мені найменше хотілося б бачити, як ви уподібнюєте свою поведінку його звичкам.

            — Вона вам скаржилася? — примружив очі містер Пілігрим.

            — Швидше, згадувала вголос. Знаєте, спогади — як бородавка, яку завше доводиться носити на собі. І якщо немає можливості позбавитися її або сховати, про неї говорять, сподіваючись на пораду чи співчуття.

            — Яке вульгарне порівняння!

            — Воно доречне. Скажіть, як довго ви збираєтеся тримати вашу сестру на припоні? Згодна, вона є заручницею певних обставин, але ваше ставлення до неї — лише данина пам'яті померлої людини. Чи не замислювалися ви, містере Пілігрим, що вашому батькові було б набагато приємніше, якби його пам'ять вшанували не жорстокістю, а братньою любов'ю, на яку ви цілком здатні?

            — Ви й гадки не маєте, про що говорите, — похитав головою містер Пілігрим. — Мій батько ніколи нічого не робив просто так. Якщо він виявляв певну суворість, то на це були причини.

            — Ви можете назвати їх? Я хотіла б бути об'єктивною у своїх судженнях.

            — Етлінн завжди була неслухняною дитиною! Варто було відвести погляд, як вона могла втнути що завгодно!

            — Це не виправдання, — похитала головою я. — Щоб переконати мене у своїй правоті, вам слід пошукати інше, бо, можливо, ви плутаєте причину і наслідок. Дитяче свавілля, про яке ви говорите, цілком могло стати відповіддю на неувагу та нелюбов. Чи не спадало вам на думку, що в дитинстві я була не менш свавільною? Мій характер напористий, іноді навіть грубий, що не личить юній леді. І одному Богу відомо, до чого це могло б призвести, якби мої близькі не виявляли належної любові та терпіння. Ймовірно, я дала б волю своїй фантазії.

            — Ви судите про нас, Пілігримів, хибно, — зарозуміло зауважив юнак. — Вам відоме лише одне мірило — ваша власна родина. Але ви забуваєтеся. Ми і ви — далеко не одне й те саме.

            Підвівшись із-за столу, містер Пілігрим залишився стояти, споглядаючи  мене зверхньо, ніби ця поза могла додати йому зросту чи гідності. Проте після його слів я і без того почувалася нескінченно приниженою. Гадаю, саме це почуття не дозволило мені здатися миттєво і допомогло вжалити його у відповідь не менш боляче, ніж ужалили мене саму.

            — А як же дитина? Всі тільки й удають, що її не існує. Що ви маєте намір робити з нею? Замкнути в чотирьох стінах, як чините з її матір’ю? Або ще гірше: відірвати від її грудей і віддати на виховання? Або ж...

            Вигляд містера Пілігрима став настільки здивованим, наче він побачив мене уперше.

            — Геть! — гаркнув він, засліплений  люттю.

            Я прикрила рот долонею, намагаючись стримати зойк. Його реакція ошелешила мене, але тільки на мить.

            — Завтра  міс Пілігрим і я вирушаємо до Плімута і повернемося додому тільки ввечері, — твердо промовила я. — Якщо після цього вам буде завгодно мене звільнити, я і слова не скажу супроти такого рішення.

            — Геть звідси негайно!

            Підвівшись, я залишила кабінет із високо піднятою головою.

            У вікно екіпажу я спостерігала за дартмурськими рівнинами, намагаючись уявити їх в осінніх шатах. А після — засипаними снігом. А трохи пізніше — такими, що прокидаються від зимової сплячки.