Глава 6

          Зазвичай, дописавши листа, я залишаю його в кабінеті містера Пілігрима — того, що молодший, оскільки той, який старший, потайливий і ніколи не полишає свого лігва. Мені невідомо, чи доставляються ці довгі послання голубиною поштою, чи комусь із слуг доручають відносити їх до найближчої поштової станції. Проте я справно отримую відповіді. Мене не полишає видіння моєї любої Александріни, що схилила голову над списаними аркушами, і тих сумних зітхань, які вторять її читанню вголос. Ця сцена зворушує мене до глибини душі, і на очі навертаються сльози. Але вона також  додає мені бадьорості, з якою я зустрічаю кожен новий день у цьому дивному домі. І все ж мене не полишає впевненість, що колись він був вельми благополучним і може стати таким знову.

            Учора, перевзуваючись у власній кімнаті, я випадково підчепила одну з мостин носком черевика і ненароком відкрила схованку. Це було маленьке заглиблення в підлозі, на дні якого ховалася бляшана коробочка. Цілком імовірно, раніше в ній зберігали пудру, але тепер вона містила щось незрівнянно цінніше. Відкрутивши кришку, я витягла  скручений у трубочку аркуш паперу. «Сара і Флоренс — люблячі сестри. Разом навіки» — ось що було на ньому написано. Слова були виведені дитячою рукою, не залишаючи сумнівів у тому, з якою трепетною ніжністю була принесена ця клятва. Послання було таким старим, що я просто впевнена: ці дві щирі істоти давним-давно перетворилися на поважних матрон і покинули цей райський куточок. Відтоді я роздумую: чи зберегли вони вірність одна одній? Чи зустрічаються, щоб  попліткувати або ж згадати минулі дні, проведені в Глассвуд-голі? Щасливе дитинство неможливо забути. І як добре мати споріднену душу так близько, щоб у хвилину слабкості прихилитися до її плеча!

            Згорнувши клаптик паперу, я сховала його під підлогу. Тепер цей острівець доброти й прив’язаності зігріває мені душу. Якби я заговорила про знахідку з міс Етлінн, вона напевно зацікавилася б нею, але містер Маел навряд чи визнає її гідним своєї уваги. Якби у світі існував спосіб приборкати його кепський характер, упевнена, у цьому домі знову запанував би мир. Половина бід походить від лихослів’я, тоді як інша — від байдужості. У мене немає в цьому жодних сумнівів. А втім, це, мабуть, єдиний недолік, притаманний цьому юнакові. Він розумний і тримається з незвичайною гідністю. За весь цей час я не зуміла викрити його ні в грубому ставленні до слуг, ні в пристрасті до випивки або паління.

            Я замкнула двері на ключ, перш ніж спуститися до обідньої зали. День був ясним, а галерея рясніла такою кількістю вікон, що вкриті китайським шовком стіни здавалися вигорілими на сонці. Виповзаючи з тонкої щілини між підлогою та дверима бібліотеки, цівки тютюнового диму розчинялися в повітрі. Смерділо препаскудно.

            Знайти докази існування привидів так само важко, як й існування містера Балора Пілігрима, але дим явно свідчить на його користь. Озирнувшись на годинник, що стояв біля стіни, я вирішила, що мені пробачать запізнення на обід, якщо я проведу в компанії господаря Глассвуд-гола деякий час. Його мені цілком вистачило б, аби представитися належним чином і зав'язати знайомство. Ясна річ, я не стала б скаржитися на поведінку містера Маела Пілігрима або нарікати на здоров’я його сестри під час першої ж нашої зустрічі. Насамперед я збиралася привчити містера Балора Пілігрима до свого товариства, перш ніж обговорювати щось справді важливе.

            Стримавши власну ніяковість, я голосно постукала у двері бібліотеки.

            З-за дверей не долинало жодного звуку.

            Переконавшись, що коридор порожній і ніхто не застане мене за підгляданням, я нахилилася до замкової щілини, намагаючись оцінити обстановку.

            Марно! Щілину залили воском, аби пил не потрапляв у приміщення і не шкодив книгам. Якби я озброїлася звичайною шпилькою, змогла б розколупати його, але цей вчинок був би не менш блюзнірським, ніж курити сигари там, де до томів на полицях виявляли стільки шани.

            Признаюся, я ніколи не мала особливого потягу до читання і почитувала книги лише час від часу, забуваючи імена головних героїв і стоїчно зносячи красномовні описи місць, у яких я, ймовірно, ніколи не побуваю. Батечко часто приписував відсутність живого інтересу до читання пласкості мого мислення, але потім пом’якшувався і казав, що саме доброта, а не розум є істинною жіночою чеснотою.

            У тих настановах було щось іще, що не затрималося в моїй пам’яті. Щось, що стосувалося мого внутрішнього влаштування, зосередженого на засвоєнні лише необхідних знань і жертвуванні всім, що не має великого значення. Навіть зараз мій розум діє настільки вибірково, що сон зазвичай міцний, а нерви нагадують китовий вус.

            Випроставшись, я обережно повернула ручку і штовхнула двері.

            Сірий сигарний дим війнув мені в обличчя. Від підлоги до стелі кімнату наповнював туман, подібний до того, що нависає над Ессекськими болотами в найпохмуріші дні. Якби він не був таким задушливим, я уявила б себе на Небесах серед щільних хмар. Очі мої сльозилися, меблі виділися нечітко, тож я насилу розрізняла високі книжкові шафи та низькі турецькі дивани, зручні не лише для читання, а й для післяобідньої дрімоти. На стінах у свічниках потріскували свічки, тоді як більшість приміщень у домі освітлювалися газовими ріжками.

            Велике м’яке крісло з високою спинкою стояло повернутим до стіни. На одному з його широких дерев’яних бильців, у срібній попільничці, вилитій у формі пишногривої кінської голови, догоряла сигара.

            Розігнавши туман, який клубився перед самим носом, я делікатно кашлянула.

            — Містере Пілігрим, сер?

            Дим стривожено кидався з боку в бік.

            Не думаю, що моє запитання прозвучало надто тихо або надто невпевнено, щоб не бути почутим. Але мовчання у відповідь спонукало до рішучіших заходів.