Глава 4

           Ранковий сон повинен змінюватися блаженним маренням, а марення — станом натхненного неспання. Тільки так людина може прокинутися щасливою. Я чудово спала, що ще раз свідчить на користь того, як важко мене вивести з душевної рівноваги. І аби моя  воля, не підводилася б з ліжка весь день, такі м'які тут перини й шовковисті простирадла. Останні майже не зім'ялися, немов я всю ніч ширяла над ними, як індійський маг.

            Вставши та вмившись, я розібрала валізу. Відправивши кілька стосів чистої білизни до шафи, я вивудила з дна невеликий фотографічний знімок і сяк-так притулила до преспап'є, що лежало на столі. Альфред посередині, я праворуч, Александріна ліворуч. Дві грецькі наяди в компанії молодого чоловіка, чия засмагла шкіра випещена сонцем і вітром. Мої дорогі брат і сестра. Торкнувшись пальцем губ, я приклала його до фотознімка, щоб подарувати їм обом по поцілунку. Коли ж я спустилася в обідню залу, сніданок був накритий лише на дві персони, і місіс Бедах розливала чай.

            — Ви довго спите, міс Коллінз, — зауважила місіс Пілігрим, та оскільки вигляд у неї був вельми добродушний,  я не помітила і найменшого натяку на докір. — Я навмисне не стала вас будити. Зміна обстановки — справа важка. У кожного є право добряче відіспатися на новому місці.

            — Я пропустила щось важливе? — висловила занепокоєння я.

             — Ах, ні. Тут це неможливо. Хіба що… трохи розминулися з містером Пілігримом, — знизала плечима вона.

            — Яка прикрість…

            — Але якщо вам від того полегшає, знайте: йому відомо про ваш приїзд і він щиро радий вашій присутності в нашому домі. Як і всі ми, дорогенька, як і всі ми.

            — Значить, містер Пілігрим повернувся сьогодні вранці?

            — Саме так. І відразу ж відбув на полювання.

            Я подумала, що тупіт кінських копит або гавкіт собачої зграї мали б розбудити мене, але ні того, ні іншого я не чула.

            — Він вирушив на полювання, навіть не відпочивши? — здивувалася я.

            — О, ви не знаєте мого чоловіка, — запишалася місіс Пілігрим. — Варто якійсь ідеї захопити його, і він більше не відчуває втоми. Він навіть снідає на ходу, — нахилившись до мене так, що ми ледве не зіштовхнулися лбами, вона змовницьки стишила голос: — Ви ж не думаєте, що Маел сам дає усьому раду? Він ще надто молодий, аби брати на себе такі зобов'язання.

            Кивнувши, я вимушено погодилася.

            — Етлінн уже перевдяглася до ранкової прогулянки і чекає, коли ви складете їй компанію. Знали б ви, у якому чудовому настрої вона встала! — задоволено додала місіс Кетелінн. — Я б сказала, вона вся світилася від радості.

            Покінчивши зі сніданком, місіс Пілігрим велично піднялася з-за столу, побажала мені гарного дня і вийшла з кімнати. Місіс Бедах застигла за моєю спиною, притискаючи до грудей глечик зі свіжими молочними вершками.

            — Місіс Бедах, — звернулася я до неї найпрозаїчнішим тоном, — на жаль, вчора мені так і не вдалося змити дорожній бруд. Тому після ранкової прогулянки я хотіла б прийняти ванну.

            — Ванни в цьому домі приймають по неділях і четвергах, — холодно відповіла вона.

            — Але сьогодні понеділок, і я не маю наміру чекати так довго.

            — Можливо, в Ексетері леді приймають ванну, коли їм заманеться, ось тільки тут зовсім інші порядки.

            — І тим не менш, впевнена, ви виконаєте моє прохання, перш ніж це стане наказом, — вставши з-за столу, я повернулася до місіс Бедах обличчям. Її ніс і щоки почервоніли від обурення, а очі вергали блискавки. Мені страшенно не хотілося вказувати їй на її місце, проте вона не залишила мені вибору.

            Груди економки випнулися уперед, губи розтулилися. Протяжний свистячий звук вирвався з її горла, немов хтось сів на волинку, але його відразу ж заглушив тонкий мишачий сміх.

            — Передчуваю, місіс Бедах, у нашому сонному королівстві грядуть небувалі зміни, — пожартувала міс Пілігрим, спускаючись зі сходів.

            — Немає нічого гіршого за зміни, — огризнулася економка. — Вони завше загрожують неприємностями. Все це так… нерозважливо!

            — Робіть, що вам велять, — просто сказала Етлінн.

            — Так, міс. Але містер Пілігрим…, — з обуренням почала місіс Бедах.

             — Його тут немає.

            — Містер Маел Пілігрим…

            Театрально закотивши очі, міс Етлінн взяла мене за лікоть.

            — Ходімо. Не хочу цього навіть слухати.

            Сама того не бажаючи, я стала причиною розбрату. І розуміння цього не принесло мені ніякого задоволення. Залишивши місіс Бедах зітхати про старі порядки, ми обидві вийшли з дому. Сонце припікало, і я висловила міс Пілігрим занепокоєння тим, що ні вона, ні я не взяли парасольку. Але вона не виказала з цього приводу ні найменшого хвилювання.

             — Не переймайтеся. Як справедливо зауважила місіс Бедах, сьогодні понеділок, і ручаюся, вже за годину здійметься такий вітер, що вам навряд чи вдасться втримати парасольку в руках. По понеділках тут завжди вітряно.

            Це зауваження чимало мене здивувало, і лише коли міс Етлінн знову засміялася, я зрозуміла, що це жарт. О, ця тонка, ефемерна істота розсіювала навколо себе майже ангельську млість!

            — Ви ходили вчора в лабіринт? — запитала вона, і її очі заблищали від цікавості.     — Мені цікаво знати, що ховається в його серці. Зазвичай там висаджують екзотичні квіти або встановлюють великий камінь, вкритий візерунками. Ви знаєте, що знаходиться в центрі?

            — Так, знаю. Але вам буде набагато цікавіше подолати цей шлях самостійно. Якщо відкрити таємницю просто зараз, вона втратить свою привабливість.

            — Ви маєте рацію, — посміхнулась я.

            — Мені здається, в житті ви любите проявляти наполегливість, — припустила дівчина. — Тільки прошу вас, не ходіть у лабіринт вночі.