Глава 3

         Мила Александріно!

            Ось усе й влаштувалося. Раніше думала,  що зовсім не готова до зустрічі з дорослим життям, але виявилося, я добре вмію тримати удар. Напередодні від'їзду місіс Коллінз відвідала мене в моїй спальні. Вона була вкрай засмучена і весь час скаржилася на мінливість долі.

            «Скільки сил я поклала на те, щоб виховати тебе найкращим чином, як тривожилася, коли успіхи твої були не такі блискучі, як мені того хотілося, і як хвилювалася, виводячи тебе у світ. На жаль, ці виходи були не такими частими,  аби ти могла дізнатися про вище товариство  бодай щось корисне. Тепер, з огляду на все, що сталося, я думаю, що дівчині твого віку дуже просто потрапити під чужий згубний вплив. Я кажу це тому, що скоро ти станеш жити під одним дахом із зовсім чужими людьми, які наділені невідомо якими пороками. Чи зможу я тоді допомогти тобі порадою? І чи станеш ти взагалі просити мене про неї, не вміючи відрізнити гідне від негідного? О, якби я могла зайняти твоє місце! Але ж ти знаєш, яка я хвора останнім часом, як важко мені вдається вставати вранці, аби поратися самій без допомоги слуг, яких нам довелося звільнити, і як потребує мене твоя молодша сестра, не така смілива, як ти...».

            Вона говорила ще дуже і дуже довго, виливаючи душу і даючи поживу найстрашнішим сумнівам, що після мучили мене всю ніч і весь ранок. Але дорогою до Дартмура я спостерігала прекрасні краєвиди, які почасти розвіяли їх, а почасти вселили в мене щиру надію на те, що, можливо, тут, далеко від власної вітальні, я швидше отримаю безцінний досвід спілкування з людьми шанованими, які займають високе становище у суспільстві. Тож тепер я хочу розповісти тобі про те, що з тих побоювань і надій справдилося, а що ні.

            Кожна сім'я є герметичною спільнотою зі своїм укладом, який усякому сторонньому спостерігачеві здається незвичним. Власне, він незвичний лише тим, що відрізняється від усіх інших, програє та виграє  порівняно з чимось нам відомим і звичним. Якщо судити про схожість сімей нашої та Пілігрімів, то вона полягає у суворій патріархальності та консервативності поглядів на загальноприйняту мораль. Найменше  відхилення від моральних норм поведінки неминуче  заслуговує на осуд і викликає незадоволення. Одним із моїх завдань є пильнувати цю моральність і подавати приклад внутрішньої чистоти та зібраності. Як виявилося, у цьому немає нічого складного, і я проявлю себе якнайкраще.

            Що ж до моїх надій хоч іноді виходити у світ, боюсь, у найближчому майбутньому їм не судилося справдитися. Моя компаньйонка, міс Етлінн Пілігрим, — хвороблива дитина, якій протипоказані будь-які, навіть короткочасні візити. Я навмисне не втаємничуватиму тебе в подробиці її недуги, оскільки ці відомості мають надто приватний характер. Але знай, дорога сестро, що у тебе шансів вийти у світ набагато більше, ніж у мене зараз, і я буду рада посприяти цьому всіма доступними способами. Кожного разу, отримуючи плату за свої послуги, я пересилатиму левову частку доходу в Ексетер, сподіваючись, що ви з матінкою розпоряджатиметеся цими коштами розумно. Не думаю, що з них вдасться відкладати, але, гадаю, ви зможете зберегти хоч щось із нашого скромного посагу, не пускаючи його на щоденні витрати. Живучи на широку ногу, на жаль, ми так і не навчилися заощаджувати, і нині кожна відмова від якоїсь дрібнички боляче б'є по нашій  гідності. Забезпечена всім необхідним тут, у Глассвуд-голі, я намагатимуся жити так скромно, як тільки зможу. Заощаджуючи на спідній білизні та латаючи її в міру зношування, я, хіба що, не стану економити на верхніх сукнях, аби виглядати відповідно займаному місцю.

            Побіжно згадавши про міс Пілігрим, я тільки розпалила твою цікавість. Ти запитаєш, чи вона вродлива? Я відповім: ні. Але якщо моє перше враження про неї правильне, то в цілому світі не знайти істоти більш доброзичливої. Мене дивують її відкритість, яка змушена ховатися за маскою покірності й навіть приреченості. Все це, безумовно, результат її недуги, що залишить глибокий слід у її душі навіть тоді, коли вона одужає. Я щиро співчуваю її вимушеному становищу і молюся за неї Господу. Страшно уявити, що було б зі мною, які муки я терпіла б, якби опинилася на її місці. Від однієї думки про це мене кидає в холодний піт. Все це спонукає пред'являти власній чесноті найсуворіші вимоги, бо ніяка тілесна недуга не з’являється сама собою, а послана нам як покарання за легковажність. Саме тому я зроблю все від мене залежне, щоб скрасити самотність міс Пілігрим і разом пройти тернистий шлях, призначений кожному стражденному.

            Коли наш Спаситель зовсім вибився із сил, хіба не знайшлося людини, готової нести хрест замість нього? Хіба не Симон Киринеянин поклав його собі на спину, щоб потім підняти на стратище? У будь-якому разі я захоплююся стійкістю духу цієї юної німфи, в чиєму обличчі немає жодної краплі крові, жодної ознаки того, що вона зможе пережити послані їй випробування.