Розділ 3: Істерія

 – «Та що з тобою, Димко?» – надрукував Влад у особисті повідомлення, – «невже ти не читав, що раніше було написано у чаті?»
 – «Це – фейк. Такий, як і усі інші. Про радіоактивні мітки на дорогах і ворожі танки у місті. Танків я не бачив, міток теж. Закладаюсь, ти просто засмутився, що я обійшов тебе в рейтингу і намагаєшся вмовити усіх видалити гру, щоб тебе ще хтось не обігнав», – прийшло неприємне повідомлення від Димка. Влад знав, що він доволі цинічний, але ж не тоді, коли справи прийняли такий оборот.
 – «Послухай! Мій брат, він у кіберполіції працює, знаєш? Він розібрав цю гру на нулики і одиниці. Все, що я писав вище – суцільна правда. Ми не повинні допомагати ворогу!»
 – «Маячня!» – відписав Димко, – «Я продовжу грати. Тому, що… Знаєш, це все, що у мене є. Все, що мені залишається у цьому світі, який повільно сходить з розуму. Мені не дивно, що весь клас повірив у твою істерію, вони завжди були дурними і легковірними. Але від тебе я цього не чекав. Я навіть думав, що ти став мені другом. Проте, як бачу, покладатися можна лише на самого себе. Щасливих посиденьок удома, поки я битиму нові рекорди!»
Влад іще намагався щось написати, але Димко заблокував його у меседжері, і, як виявилось, залишивши багато лайливих коментарів, покинув і шкільний чат також. Не згадував його твердим словом тепер тільки лінивий. Чат перетворився на потік сумбурних коментарів, адресованих тому, хто їх уже не читав.
 – «І що тепер?» – серйозно спитав Ромко.  – «Димко–дурко тепер наведе на нас цілу ескадрилью ворога!»
 – «Та пішов він,» – емоційно відреагував Влад, вимикаючи комп’ютер. – «Микита щось придумає».

І придумав. Закінчивши аналізувати телефони, поліцейський зв’язався зі своїм відділом, а ті доповіли нагору. На наступний день усі регіональні новини гуділи про гру «Пілігрим» та її приховані функції. У місті почалася справжня істерія – батьки тепер зовсім не випускали школярів на вулицю і перевіряли телефони на наявність гри. Піднімалося питання про те, щоб узагалі вилучити у дітей телефони, але шкода від такого рішення була б вагомішою, ніж переваги. Та й хто знає, скільки вже дорослих людей теж грали в гру і продовжували грати, а їх було контролювати нікому.
Слідкуючи за появою золотих точок на мапі гри, відділ кіберполіції оперативно посилював охорону таких об’єктів від потенційних гравців. На вулиці, окрім документів, правоохоронці перевіряли тепер також і телефони. Було схоже на те, що скоро всі потуги розробників, ким би вони не були, таки зійдуть нанівець.
Влад сидів у кімнаті один – Ромко більше не міг приходити в гості. І хоч гру він видалив у той же день, його батьків теж настигла істерія. Школярам залишалось тепер контактувати лише переписуючись через комп’ютер. Ситуація на фронті також стала менш напруженою – принаймні, у новинах говорили, що ворожу навалу зупинено доволі далеко від їх міста. З наступного місяця планувалось продовжити віддалене навчання.
Комп’ютерні ігри більше не приносили того розслаблення і поглиблення, що і раніше – Влад ледве не чекав початку навчання, щоб спробувати відволікти себе від тривожних думок хоча б вивченням шкільних предметів. Чат теж несподівано затих – ніхто більше не ділився гучними новинами і не поспішав їх коментувати, а крім новин і «Пілігриму», як виявилось, школярам було просто нічого обговорювати.

Микита теж тепер працював з дому – намагаючись простежити, де знаходиться сервер, на який потрапляють дані з клієнту гри, він продовжував використовувати Владів телефон. Виносити його з дому було заборонено, щоб зловмисник не відслідкував будівлю, у якій працював відділ кіберполіції. Це могло як наразити на небезпеку правоохоронців, так і підказати розробникам, що ними уже займаються. У звіт, який Микита мусів подавати кожен день тепер входило і слідкування за таблицею рейтингів для того, щоб виявляти активних гравців. А після того, як на телефон прийшла чергова обнова гри, посилив потуги і майже не спав.
Відтепер, щоб отримати суттєву прибавку до рейтингу, потрібно було шукати так звану «кротову нору», координати яких підозріло збігалися з місцем розташування блокпостів і підземних укриттів у місті. Микита міг заприсягтися, що камера надсилала фотографії на сервер, як і в випадку з легендарними схронами.
Завдяки інформуванню населення все більше гравців натрапляло на поліцейських і підрозділи тероборони, все більше школярів, підлітків і студентів видаляло гру, а їхні нікнейми потрапляли до реєстраційного списку відділу кіберполіції. Незмінним залишалось одне – рейтинг лідера таблиці неухильно ріс вгору.