Юний архіваріус

Пролог.

Старому Макару ще ніколи не доводилося почуватися настільки паршиво.

– Не обманюй себе, ти знав, що рано чи пізно це станеться, – його співрозмовник хотів підбадьорливо поплескати старого знайомого по плечу, але відповідь вибила його з колії невимушеної розмови.

– Краще б пізно. А ще краще після моєї смерті.

– Припини так говорити, по-моєму, ти надто до хлопця прив'язався. І взагалі, тобі не забороняють з ним спілкуватися й надалі, просто поставлять блокування.

– Знаю! – похмуро погодився архіваріус, усім своїм виглядом показуючи, як йому не подобаються ці умови.

– Макар, ти ж сам чудово розумієш, ці правила придумані не через забаганку. І річ навіть не в тому, що хлопчик є потенційним боржником Кота.

– Знаю! – на відміну від них, Макар точно знав, що Геннадій його боржник. Можливо, це дійсно найкраще рішення, дозволити замінити хлопця позбавивши тим його доступу до архіву. Це розуміли всі, хто знайомий лише з біографією Кота, і лише одиниці знали, що перестраховка безглузда. Тим важче ставало від думок, що доведеться вчинити правильно, згідно з встановленими правилами. Інакше, навіщо тоді їх створювати, якщо кожен другий почне їх порушувати на догоду своїм бажанням?

– То чому ж, щоразу мені потрібно тебе вмовляти? Новий приємник, не якийсь хлопчик з вулиці. У нього є всі необхідні базові знання та навички. У нього відмі...

– Не треба, я все розумію. Якщо ви не заперечуєте, я хотів би сам все пояснити хлопцю.

– Так звичайно. Ти маєш час до кінця місяця, а потім твій новий приємник прибуде до тебе на стажування.

Мир Борея. 15 за каталогом ЦІСу.

Позаштатний агент ЦІСу. Працівник архіву.

Сигнал про те, що на територію архіву зайшли сторонні, застав мене під час уроків. Так як він дійсно міг застати мене будь-де, вирішив, що звичайний звуковий сигнал у вигляді писку підійде найкраще. Як на зло, Макара знову не було вдома, тому сигнал повторюватиметься доти, поки я особисто не перевірю, кого занесло на територію. Добре, що таке відбувалося рідко, бо в мене вже закінчувалися відмазки для вчителів. До того ж на носі закінчення школи і мені більше цей пристрій «тортур» не знадобляться.

– Лавріненко, що у вас знову пищить?

– Індикатор руху, – ось майже правду сказав.

– Негайно вимкніть. Ви заважаєте вести урок, – вчитель сьогодні надто добрий.

– Не можу. Це лише індикатор, а прилад того… вдома.

Через п'ять хвилин писку вчитель здався і відправив мене «відключати» його вручну і надалі більше не брати з собою нічого стороннього до школи. Блін, доведеться знову замінити писк на попередню дію. Проте як же не хотілося, щоб мене знову струмом смикало, від нього я ставав нервовим, але мабуть звуковий сигнал себе зжив.

Не встиг я дістатись до будинку старого, як писк припинився. Не зрозумів, що трапилося? Хтось зміг відключити оповіщувач? До дому я біг на всіх парах, розмірковуючи. Якщо вдерся чужий, захист спрацює штатно і без моєї участі, а якщо хтось із наших, то за відсутності господаря гості зазвичай чекали в гостьовому будиночку. Хоча для відключення якраз і треба увійти до будинку. А місцеві взагалі не мали такої звички. Хіба що місцеві злодії, але й на них захист спрацює штатно. Втім, це навряд чи злодії, сигнал вони знову ж таки не зуміли б відключити, для цього треба знати, де він знаходився. Увійшовши у двір, я побачив, що двері будинку відчинені, а захист так і не ввімкнувся, і похолов. Макар попереджав, що таке може статися. Навіть проінструктував, що слід робити, якщо архів знайдуть конкуренти. Тому в будинок я входив оточений тим самим каскадним захистом, від якого навіть у вухах потріскувало. Загалом його слід було б активувати зовні. Але я був чемний і хотів дати гостеві шанс. Зовсім інша річ, якщо він не захоче йти чи нападе. Якраз стане відомо, з якими намірами він прийшов.

Або вона. На кухні виявилася дівчина, що стояла біля індукційної плити і, мабуть, намагалася згадати, як та працює. Поруч на столі лежало вже розпаковане м'ясо та овочі. Що ж, на злодія вона не схожа, до архіву не проривалася, може родичка? Але я захист уже активував, а скасувати не міг, і взагалі, перед тим як приходити в гості до архіваріуса, треба попереджати про візит. А якщо вона не знала, чим займається її родич? Погана справа, доведеться стирати бідолашній пам'ять, бо якщо захист вона не побачить, то наслідки відчує. Стоп, а як тоді вона відключила оповіщувач? Схоже, мені не уникнути розмови.

У найкращих традиціях фільмів, щоб показати свою присутність, голосно прокашлявся.

– Кхм, кхм.

Вона обернулася, її плечі поникли.

– Блін, а я хотіла зробити дідусеві сюрприз.

– Вважай, в тебе вийшло, його все ще нема. Ти хто взагалі така?

– Це ти сам, що тут робиш?

– Я першим спитав, – я трохи похитнувся, стримувати захист у напівактивному стані ставало дедалі важче. – І взагалі, краще на вулиці поговоримо.

– З якого дива? Це дім мого дідуся.

– Ти спершу доведи, що ви родичі.