Сумнівна заміна

Пролог.

Міським парком ходила літня пара. Чоловік із ледь видимою сивиною по заступницькі тримав за руку цілком сиву усміхнену жінку. Вони ніби уособлювали собою спокій та умиротворення тихого сімейного життя. Але якщо прислухатися, то їхня розмова була далека від спокою, та чоловіком і дружиною вони не були.

– Я вже не знаю, як до нього підступитись. Він, як вовченя, нікому не довіряє. Начебто тягнеться, приймає увагу, але варто зробити необережний крок назустріч, ховається.

– А що ти хотів? Малий виріс на вулиці, недовіра – це його друга натура.

– Іноді мені здається, що він ось-ось втече.

Жінка на мить прикрила очі.

– Так, і це станеться раніше, ніж ти думаєш. Ти теж це розумієш, чи не так? Саме тому ти мене запросив?

– Ти права. Мені потрібна порада. Я не можу відправити його до вас на перевиховання, але силою його утримувати теж не вихід. А ще мій син його постійно провокує, – гірко додав чоловік. – Неначе хлопчина зайняв його місце.

– Але ж, насправді, так і є. Після тієї події…

Співрозмовниця замовкла, зрозумівши, що й сама провокує не найкращі спогади.

– Добре! – погодилася вона на невисловлене прохання. – Давай його фотографію, подивлюся, що можна зробити.

Вони сіли на лаву, на цілих п'ятнадцять хвилин запанувала тиша. Чоловік не заважав своїй супутниці концентруватись.

– Тобі не сподобається те, що я побачила.

– Все-таки він втече, – було сумно отримати підтвердження власним побоюванням.

– Так! – жінка поклала свою долоню поверх чоловічої, – і ні, якщо ти найближчим часом запросиш винуватця минулого інциденту.

– Маргариту? Це вже ні, я їй ще свого сина не пробачив. І взагалі вважаю, що минуле запрошення теж було помилкою. Адже через її вплив мій син ледь не пішов на злочин, а в результаті втратив дар.

– Твій син, це не ти, у нього своя доля, і зараз має непогані результати. Твоїм же завданням є гідно виховати приємника, і стежити, щоб він не втік від тебе.

– Але, поряд із нею небезпечно, – схвильовано запротестував чоловік. – Нехай маги Пенутіса офіційно відмовилися від затримання Рити, інші все ще продовжують її переслідувати.

– Тобі доведеться змиритися. Адже сама її присутність провокує людей на вчинки, чи не так? У будь-якому випадку ми повинні знати, на що здатний хлопчик у критичних ситуаціях.

Мир Місаль. 28 за каталогом ЦІСу.

Позаштатний агент ЦІСу. Шукач.

В мене виняткова манія переслідування, фактично безмежна. Бо в поганих намірах я можу запідозрити навіть дуже близьких людей. І в тому немає моєї провини. А все тому, що мої недруги могли набути будь-якого вигляду, все заради того, щоб заволодіти моєю безцінною тушкою. Всюдисущі мисливці за нежиттю (класифікатора на мене немає), а також мисливці за всякими незрозумілими магічними створіннями (каюся, є таке, але я тут не винна) і просто ті, хто охочий до дивини (єдина я в своєму роді, чим не дивина, а?). До яких тільки хитрощів не опускалися подібні особи. І ілюзії, і мороки, і спрямовані пошукові заклинання, і магічна сітка була, і «браслети», що блокують перетворення і т.п. Маги так взагалі збоченці в плані способів знущань над подібним до себе, тим гірше тим, кому не пощастило бути не схожими на них. А ось уявити, що вони створять з об'єктом, що втік, навіть моя фантазія пасувала. Добре, що основні та найнебезпечніші противники вже вибули зі списку. Але я вдячна їм за надані уроки виживання. У мене, в стислі терміни, накопичився солідний досвід.

Тепер мої рефлекси та добре розвинена інтуїція, прокачані настільки, що вислизати від мисливців стало легкою справою, а іноді десь і захоплюючою. Ще якщо при цьому влаштувати якусь пакість, що-небудь вкрасти чи зіпсувати, а краще і те, й інше. А коли притискає, ховатись від відплати в одному з місць, де я можу відносно спокійно перевести дух для нових звершень. ЦІС, мабуть, теж входив до таких місць, але й там треба було бути насторожі, адже у більшості магів з Інститутом якісь ділові відносини, і заради мене ніхто не став би їх порушувати. Ну, хіба що Віталій Лаврентійович та його шукачі. З ними рахувалися всі, і намагалися зайвий раз не конфліктувати, адже нікому не хотілося залишитися без підтримки. Щоправда, бійки не уникнути навіть їм. Адже вони всі на голову трохи рушені, замість крові у деяких чистий адреналін. Зняття стресу, після чергового проведеного завдання, може перерости в черговий дружній мордобій між відділами, та наступними п’янками з ними ж.

Цілком зрозуміло, що причини покровительства з їхнього боку мені хоч і лестили, я для них, на кшталт сина взводу, точніше дочки, а насправді більше насторожували. Ось, не вірилося мені в чисту безкорисливість, тільки не до таких поодиноких екземплярів, як я. Це якщо ще зважати, скільки мені років. Отже, зайвий раз користуватися їхнім захистом, я не маю причин. Сарріт, правда мені радив не паритися з цього приводу, мовляв, свій шматок хліба і місце в кутку, я відпрацьовую сповна, і поки не переступлю межу зради, мене захищатимуть. Жартівник.

Пам'ятається одного разу, після мого першого стажування, Лавр чомусь вирішив, ніби мені буде корисно деякий час пожити в одного з його старих знайомих. Мені здається, тоді він спробував таким чином ізолювати чи мою здатність, чи мене від магів. Адже Лавр не міг не припустити ймовірних наслідків. Була у його знайомого дуже корисна у вузьких колах і неоціненна у колах великих, особливість (власне, саме через неї він жив на околиці міста, подалі від самого ЦІСу). І був він ніким іншим, як антимагом. Як потім мені пояснили, людиною, позбавленою усіляких магічних проявів, окрім одного; вся магія навколо нього втрачала силу. І маги та магічні істоти, виявляється, теж втрачали. Тому мені там стало погано. Порівняти можна з похміллям, якби мені тоді було відоме таке відчуття. Я стала дратівливою, і готова була дряпати стіни, але все це незрівнянно з почуттям порожнечі, яке захлеснуло мене через відсутність контактів з порталами. Так, саме тоді стало відомо, що енергія, яка випромінюється порталами, моє життя і моя слабкість. Так що, пішовши на хитрість, я вмовила сина антимага показати мені місто, а там хотіла втекти від нього і будь що буде. Але як виявилось, плани будувала не тільки я.