Найманець: Сліпа грань помсти

Пролог

Людина під «личиною» представника ельфійської аристократії з виглядом «Мені нудно», провела пальцем по дерев'яних поручнях, з яких одразу полізли паростки. Безглузда розтрата магічної сили, але заради підтримки образу, на що тільки не доводилося йти.

– Зброд! Ні з чим незрівнянний відбірний зброд, – зневажливо кинув він, розглядаючи з висоти балкона найманців, що зібралися в таверні, як місцевих, так і приїжджих. – Мені здається чи хтось наважився проігнорувати мій наказ?

Питання адресувалося його співрозмовнику, лакею в сірому одязі, що стояв на шанобливій відстані. Втім, саме питання було радше риторичним, адже псевдоельф чудово бачив, і головне пам'ятав, скількох найманців він запросив.

Помічник, який давно працював на свого боса, відразу зрозумів, якої відповіді від нього чекали.

– Ось, ми все з’ясували, двоє з них напередодні потрапили до в'язниці, третій загинув, а ось четвертий заявив, що тимчасово припиняє свою діяльність. Посилається на відпустку.

– Це хто у нас такий нахабний?

• Март Спарасіс. Ми перевірили, він не лише нам відмовив.

«Ельф» ліниво дозволив паросткам подовжитися і розцвісти химерними квітами, звисаючи з балкона, наче з альтанки. Але дурнів, наближатися і розглядати це диво ближче, у таверні не було. І взагалі, серед найманців навряд чи знайшовся б хоч один поцінювувач прекрасного: хіба що вина. «Ельф» змусив своє творіння трохи замерехтіти, ніби пелюстки чарівної хаомії, від чого вільний простір під балконом помітно збільшився. У цьому світі ельфів остерігалися не просто так.

– Дізналися яка справжня причина?

– Та він ніколи й не приховував. Март хоче знайти і вбити перевертня, який, за його словами, згубив сина.

– Он як! Тоді мене не цікавлять його сімейні проблеми.

– Зате перевертень вас цікавить, – помічник відступив на крок, передбачаючи реакцію боса. – Судячи з порівняльних даних, це той самий перевертень, про якого говорив Толеврідз.

– Що? – різко обернувся Денікен, рослини миттю відреагували на його настрій і перетворилися на десятисантиметрові колючки. – Як він посмів вийти на полювання раніше, ніж я дав вказівки? Якщо він її вб'є, присягаюсь, він ще пошкодує, що залишився живим. Живо, добудь мені всю інформацію про його сім'ю.

– Буде зроблено!

Мир Місаль. 28 за каталогом ЦІСу.

Незалежний найманий агент.

– Март, навколо тихо. Перевертнів поблизу немає, – натхненно повідомив мені напарник, повернувшись із розвідки. – Тільки якась дрібна нежить. Знешкодити?

– Ні, не відволікайся, просто віджени її, і заодно можливих свідків теж, – відповів йому, і коли хлопчина відвернувся, дозволив собі посміхнутися. Молодець старається. Зайвих питань не ставить. Чудовий ... кхм, напарник.

Я ні на хвилину не забував, що поряд можуть опинитися люди, які вміють зчитувати емоції, а то й думки. Коли часто з ними зіштовхуєшся, звикаєш тримати навіть думки у вузді. Постійна практика – запорука успішної роботи. А в моєму випадку, життя. Дозволив собі лише на мить насолодитися гордістю, повернувся знову до бранця. До цього, мало сказати, засранця.

– Ти знаєш, що про такі речі треба попереджати заздалегідь, – проникливо прошепотів на вухо хлопцю, стягуючи його зап'ястя мотузкою.

Той покаянно замикав у кляп, по його обличчю потекли доріжки сліз, але таким мене було не розжалобити. Непорушно продовжував нав'язувати вузли на руках і ногах, через що хлопець поступово перетворювався на хитромудру маріонетку лялькаря, залишалося тільки підвісити. Та хоч би на он той гак, від настінного ліхтаря, і якщо не втримає зайвої ваги, вважатимемо, що хлопцеві знову не пощастило.

– Не бійся, я тебе не вб'ю. Навіть навпаки, можна сказати, надам послугу. Бував я одного разу в одному цікавому світі, в Іртеї. Тамтешні ченці, таким чином, перевіряли свою силу волі. Ти хочеш дізнатися, наскільки твоя воля сильна?

Моя пропозиція хлопцеві не сподобалася, він заперечливо хитнув головою, наскільки це дозволили мотузки на шиї.

– Ось і молодець, я знав, що ми порозуміємося.

Він витріщив на мене очі. Отже, другий безкоштовний урок від мене: жести не універсальні, і можуть трактуватися по-різному.

Мені дуже пощастило, що в цей похід вирішив залучити не досвідченого напарника, а юного мага. І якби не його вихваляння, я б не одразу здогадався, що присутність поряд з нами цього хлопця могла б коштувати нам, якщо не життя, то нервів точно. Гроргів дар. Рідкісний, як ельфійські мокасини, і мене випало зв'язатися з людиною, у якої він був.

– Айсе, візьми ці уламки, – попросив я напарника, затягуючи останній вузол, і вказав на те, що залишилося від димчастих окулярів, які повинні були допомагати у виявленні порталів, – і полагодь їх десь осторонь. Заодно дізнаємось, яку територію охоплює його дар.

– А як же?..

– Нічого, перевертня я і без тебе відчую. Не вперше на них полюю.

Моя особливість не тільки у досвіді, а ще у довірі. Я цілком довіряю своїй інтуїції, і коли вона волає «пригнись і стріляй!», я так і роблю. А відколи мені відірвало руку, я вирішив носити два види зброї: одну механічну, «Міолки», а ось другу – бар'єрну, засновану на магії. Ось із нею виникли проблеми, її потрібно або перезарядити або взагалі створити з нуля інший екземпляр, якщо Айс має відповідні навички. У чому я глибоко сумнівався: його знання навряд чи стосувалися розділу створення артефактів. Не біда, старих методів ніхто не скасовував. Що ж до життя напарника, я не сильно переживав, при зіткненні мага і перевертня перемагає завжди маг, хіба що перевертень запеклий і досвідчений, а це лише дитина. Перевертень, поправив я себе. Яке може бути співчуття до тварюки, що згубила мого сина?

Розмірковуючи про мінливість життя, перекинув мотузку через утримувач, підняв тіло хлопця на три лікті над землею, решту поки що намотав на власний кулак, а в іншу руку взяв диктофон. Саме в цьому й полягало моє перестрахування у сьогоднішній справі. Я завжди дотримувався свого правила: незважаючи на складність справи, забезпечував собі тил. Тим більше, коли випадково (а найчастіше зовсім не випадково) доводилося переходити дорогу самозваним прикордонникам. Я завжди перестраховувався, щоб вони не мали приводу вже для мого усунення.