Стажери

Пролог.

– Ти все ще над ним клопочеш? – глава відділу шукачів делікатно дочекався, коли обійми люблячої матінки відпустять свою жертву на стажування, і тільки після цього подав голос:

– Відпусти хлопця від своєї спідниці, йому час уже власні шишки набивати.

– Що ти можеш розуміти про батьківське занепокоєння? – огризнулася жінка, не відчуваючи пієтету перед колишнім агентом СПІ.

– Агов, полегше, я маю їх аж двоє.

– Ото ж бо «їх». Єдина твоя заслуга – у зачатті, вихованням займалася твоя дружина.

– На мій погляд, чудово виховала, я задоволений. І взагалі, скільки разів тебе просити, не використовуй свій дар у особистих цілях. Це підриває впевненість моїх хлопців.

– Врахуй, якщо з моїм хлопчиком, щось трапиться, будь впевнений, я вам тут такого напророчу, – гнівно випалила жінка і пішла не оглядаючись, але чудово висловлюючи своє обурення жестикуляцією. Вона й подумати не могла, що за її спиною влаштують змову.

– Бідолашний хлопець, навіть переведення в інший відділ його не врятувало, – співчутливо промовив чоловік, дивлячись спочатку їй у слід, потім на місце, де хвилину тому був портал в Іртею.

Вибору не було, довелося організувати хлопцю додаткове підстрахування. Пророки можуть пророкувати тільки біди.

Перш ніж піти, Лавр активував маячок, викликаючи вільних агентів, які перебувають у Данеї.

Перший стажер. Агент ЦІСу.

Світ Іртея. 3 за каталогом ЦІСу.

Сьогодні я мав вийти на перше патрулювання і познайомитися з напарником. На перший погляд Акін виявився дивним типом. Постійно лаявся мокрицями, п'явками та іншою морською живністю, а часом і зовсім не живністю. Мене попереджали, щоб я не звертав уваги на його недоліки, бо спостерігач з нього досвідчений.

– Ти чого це на мене вилупився, як баракуда в засідці?

– Незвично! – я вдав, ніби проводжу поглядом милих дівчат із яскравими татуюваннями на обличчях. Судячи по перешіптуванню, їм сподобалась моя увага. – Я вперше без наставника і мені не по...

– Не кисни! Звикнеш. Глянь, це вже мій п'ятнадцятий світ, в якому я працюю.

– А скільки їх всього може бути? – поцікавився я кількістю світів, де можна буде працювати. На жаль, напарник мене не так зрозумів.

– Віриш, як піску. Загубитися, як раз плюнути з краю світу. Але для успішної роботи вистачить щонайменше чотирьох.

– А-а е-ем, якщо брати по максимуму?

– Певне що, ​​двадцять сім. Як  до речі і тобі. Глянув в твоє досьє.

– Навіщо?

– Заради знайомства. А ти гадав їх просто так показують! Потрібно ж завжди бути готовим до несподіванок. Інакше твоє патрулювання обмежиться одним світом.

– Мені зітруть пам'ять? – сполошився я. – Але мені сказали…

– У тебе, що водорості у вухах? Сказано ж, патрулюватимеш виключно в єдиному світі.

Я здригнувся, представивши, як у не робочий час мама, ходить за мною по п'ятах.

– Щось ти надто скований, передумав? Не кисни, – повторив Акін, – так майже більшість працює. Це я такий унікальний.

– Та, ні, я намагаюся зосередитись на завданні.

– Ну-ну, давай, давай, – насмішкувато промовив напарник. – Подивимося, на що ти придатний.

Судячи з поведінки, довго ходити мовчазним Акін не міг, намагаючись розговорити то мене, то продавців, а то й просто перехожих.

– Ви вже проходили лекцію у професора Йонана про містифікації?

Я стримано кивнув, чекаючи каверзи.

– Ну, тоді тобі пощастило кемп, у цьому світі подібного добра, як ікри в дупі риби.

Розгубившись, я не знав на що реагувати насамперед: на те, що мені «пощастило» з місцем стажування, або на те, що мені «пощастило» з напарником, якому спало на думку привласнити мені власний позивний. І якщо я на нього хоч раз відгукнуся, воно приліпиться до мене як поліпи на краю гальюна, щоб це не означало.

Як на зло, на самому завданні дійсно було важко зосередитися, і не тільки через напарника, що постійно відволікав. Я ловив себе на думці, що нагадую туриста, який вперше покинув рідну країну.

– Що ти так напружився, ніби тобі морського їжачка народжувати, розслабся, ми просто патрулюємо, – Акін по панібратські ляснув мене по плечу.

Так, просто патрулюємо, просто в іншому світі, яким ходять прості люди, просто деякі з них з хвостами і вухами.

– Дивись, яка миленька пішла.

– Ми ж на завданні, – шикнув йому, помітивши тільки те, що вона була руденька.

– Одне іншому не заважає. Чи ти того – чернець?

Мені на мить здалося, що він використав невинне слово, як лайку.

– Тебе мої уподобання не повинні хвилювати.

– А мені своїми подвигами не соромно ділиться. Ось наприклад…