Пленник
***
Коли літній вітер колише виноградний лист, а тіні метушаться по землі в радості розквіту зеленої пори; коли крізь сліпучу білизну пливучих хмар струмує золотаве світло палючого сонця, хвиля захвату підносить мене на ангельські пагорби. Там я блукаю, забувши про земну твердь і різкість людських слів, і про пристрасті плоті, що залізними чоботами притримують мене на грубому ґрунті повсякденності.
Коли небо, що горить блакиттю, лякає бездонністю свого жорстокого погляду і викликає судоми обважнілого серця, я томлюся в очікуванні глухої мерехтливої ночі. Бо вночі місяць байдуже скидає блідий промінь, не чекаючи, що хтось із земних насмілиться видряпатися по ньому, як по срібній мотузці, на чорні луки, де розцвітають бузкові зорі. Там я скитаюся, вловлюючи голоси безкінечності, і прислухаюсь до дихання космосу, доки не замайоріє мідяний світанок, що з недоброю посмішкою поспішає нагадати мені про необхідність знову вдягнути грубі земні одежі й повернути важкі залізні чоботи на ноги, якими я звик ступати по м’яких, податливих луках прозорого ефіру.
Відредаговано: 10.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
