Глава 6

Наступного дня. На мене і Люсі, Господарі одягли нашийники та повідці, так вони робили, коли збиралися нас кудись вести. Я чудово розумів, куди збиралися вести Люсі, але не розумів, куди збираються вести мене. У душі чомусь було погане передчуття. Лілі не вдалося щось підслухати, бо Господиня навіть не впустила її в будинок, або як по племінному Гніздо. Господарі про щось сперечалися

-Ти впевнений у своєму рішенні? Він же ще не старий! -Господиня рукою вказала на мене

-Впевнений! Не треба мене відмовляти, я вирішив, передумувати не стану!

Господиня важко зітхнула - Ти ж розумієш, що дочка нам цього не пробачить якщо дізнається. Подумай своєю головою! Давай залишимо його, та Томас ще проживе не один рік!

Від її слів у мене застигла кров. Невже Хазяїн вирішив позбутися мене? А Хазяйка намагається його відмовити від цього? Все-таки Лілі мала рацію!

-Прожити-проживе, а в якому стані? Завтра він може злягти, і пролежить ще з десять років! Ти хочеш, щоб він помирав у муках? Краще зараз приспати, ніж колись буде пізно! Його життя не стане кращим, якщо ми дозволимо йому мучитися від болю!

-Батьку! заволала Люсі - Ти розумієш, що вони хочуть зробити з тобою? Неймовірно!

Донька почала вириватися з рук Хазяйки, та шльопнула її по боці повідком -Перестань!

-Не потрібна дочка. Цим ти нічого не досягнеш. Якщо Господарі вирішили, то така моя доля. Що ж, рано чи пізно я все одно помру. Сподіваюся Зоряне Плем'я прийме мою душу, незважаючи на прожиті роки у Двоногих. Дочко, запам'ятай: Не забувай хто ти, чиїх ти кров'ю! Та ти напівкровка, але ти нащадок Племінних! Коли побачиш цуценят, скажи, щоб не забували мої історії, щоб подорослішавши передали її своїм цуценям!

Щось у душі мені підказувало, що сьогодні я востаннє бачусь із дочкою Жаль із онуками не вдалося попрощатися. Цуценята на ранок відмовилися добровільно переходити в лапи інших людей і мало не втекли з двору. Господар побачив їхні пустощі, і зачинив у вольєрі. Так-так, у Господаря теж є вольєр, в якому я будучи цуценям жив там. Потім Господар випустив мене, дозволив без прив'язі ходити подвір'ям, а я й не збирався нікуди тікати, даремно. Господарі недовго сперечалися, навіщо господар посадив мене в машину, у відкритий багажник, повідець прив'язав до багажника. Щодо Люсі, то Господиня разом з нею піде пішки до фермера. Коли господарі зібралися виходити з двору, до нас підбігла Лілі. Кішка намагалася хоч якось нам допомогти, плуталася під ногами, розлючено щипаючи -Не дозволю своїх друзів відвести незрозуміло куди!

Хазяїн ногою намагався відсунути сріблясту від машини. Я з багажника сказав

-Не потрібно Лілі, залиш, ти нічим не допоможеш. До повернення Люсі, догляди цуценят. Скажи, що я їх дуже люблю. А ще скажи, хай не витрачають свої роки на людей, вони мають бути вільно, як личить Племінним Псам! Коли повернеться Люсі, не залишай її одну, з цуценятами допомагай, як уперше робила, добре?

Кішка розгублено дивилася в мої очі - Томе, я ніколи тебе не забуду! Ти найкращий пес з усіх що я зустрічала! Я нагляду за цуценятами і за Люсі, будь впевнений!

На цьому наше прощання завершилось. Хазяїн машиною виїхав із двору в одну. Господиня повела Люсі до іншої. Перш ніж втратити свій будинок, я бачив як Лілі сіла на дерев'яний паркан, а потім зістрибнула вниз, можливо побігла до цуценят. Хоч срібляста суцільна пліткарка, але відповідальна особистість. Ветеринара я у своєму житті бачив кілька разів. Перший раз ще цуценям мене оглядали на наявність хвороби. Потім ветеринар лікував мене від різних хвороб. Але я вболівав за своє життя не часто, тому й зустрічався з ветеринаром не часто. Хазяїн зупинився біля паркану будинку ветеринара, я покірно вийшов з машини, сенс чинити опір? Ветеринар у великій кімнаті оглянув мене

-Навіщо його присипляти? Зі здоров'ям у нього поки що все добре, що дивно для його віку. Ще поживе кілька років, та й на ногах твердо стоїть

-Він більше лежить ніж ходити. Сляже чогось доброго, що мені потім з ним робити? До того ж я вирішив нового пса завести, сумніваюся, що два самці уживуться разом. Томас, адже вважатиметься Важаком, а молодий пес навряд чи захоче підкорятися старому. Тому вважаю що краще одного позбудеться, ніж потім лікувати обох від їхніх бійок. Якщо вам шкода його, собі заберіть, я не заперечуватиму

Я почав подумки благати Предків, щоб ветеринар погодився взяти мене до себе. Мені не страшно вмирати, але якщо доля дає шанс боротися за життя, то чому б не боротися за неї? На моє щастя, Предки почули мої благання, або Двоногий ветеринар занадто жалісливий, щоб вбивати цілком здорового пса. Мій Господар, або сказати вже колишній Господар, дійсно не заперечував, і як мені здалося без жалю залишив мене на піклування нового Господаря

-Що друже, кинули тебе як непотрібну річ? -Звернувся до мене "новий" Хазяїн після відходу “старого” -Ось так буває у житті. Все життя, свої роки ними витрачаєш, а вони потім приносять тебе на присипання. Ти не боїсь, присипляти тебе не буду. Ти пес ще цілком здоровий для свого віку. Я тебе залишу, навряд чи хтось захоче брати собі старого пса. Проживеш своє життя стільки, скільки тобі приписано

Ось у такий спосіб я знайшов собі нового господаря. Двоногий виявився добрим, як і мій минулий Хазяїн. Дозволив мені спати у своєму будинку, навіть підстилку постелив у великій кімнаті, за назвою Вітальня. У перші дні проживання у нового Двоногого, я хотів піти, втекти, але зрозумів, що далеко не втечу, сил немає. Благо Ветеринар не забороняв мені виходити надвір. Мені дозволялося все, крім виходити за паркан. Завдяки одній з кішок, які приходили на підгодівлю до "моєго" Господаря, мені вдалося зустрітися з Лілі, з моєю подружкою кішкою

-Слава Небесам, Томе! -Лілі прибігла до мене як тільки отримала від мене "Привіт" -Повірити не можу, ти живий! А я вже думала: "Всі поховали мого старого лежня!"

-Я тебе теж радий бачив, Лілі. Самому не віриться, ветеринар виявився непоганим Двоногим, хоч про них такі жахіття розповідають, кров у жилах холоне! -кішка на радощах не припиняла про мене тертися, а я у відповідь лизнув у її мордочку -Як мої?