Глава 62. Гостьовий випуск

Лютий 2016

Наступні замальовки люб'язно надані автору батьком племінників - щоб ви не думали, що вони весь час сидять у тітоньки. Ажніяк!

Про пістолет

Дуже сподобався Андрійчику пістолет на батарейках з музикою, який він бачив в якогось хлопця на вулиці. Прокидаємось вранці. Я спросоння ледь встаю. Андрій теж тяжко підводить на ліжку скрегочучи і бурмоче спросоння:

- Я цілу ніч не зміг заснути. 

Я внутрішньо напружуюсь і одночасно згадую, що наче вночі нічого такого не чув, наче дитина спала.

Питаю:

- Чого це?

Андрій після певної паузи:

 - Все думав про той пістолет!

Пістолет настільки припав до душі, що ввечері малий попрохав не витрачати батарейки на танк (радіокерований), він дочекається, коли куплять пістолета. Не знаю чому він вирішив, що є якийсь зв’язок між батарейками на танк. Ну, - думаю, - хай так...

Наступного дня мені треба було його трохи чимось зайняти чи відволікти, кажу:

- Андрій, будеш танком гратись?

Він:

- Так давай, я вже НАСИТИВСЯ ДУМКАМИ про пістолет, давай пограюсь танком.

Потім він сам пояснив, що це словосполучення запозичив з книжки «Пригоди Пінноккіо».

Про асоціації

Вранці чомусь запитав, що то на стелі в прихожій висить в нас, почувши що це банальний пристрій для дзвінка в квартиру, він зауважив, що річ схожа йому на «ТРОТИЛОВУ ШАШКУ».

Про всяк випадок мені довелось ще раз подивитись на пристрій... Від гріха подалі.

Про швидкість

Збираємось вранці в дитсадок. Я, як завжди підганяю дітей. Андрій цього разу хутко поїв, одягнувся і взувся. Сидить в коридорчику. Я взуваюсь та підганяю Ганнусю. Покрикую:

- Давай хутко доїдай та пішли взуватись!

Чую як він за стінкою в прихожій тихенько сам собі говорить:

- Так... ми так хутко поспішаємо..., що можемо запізнитись.

Про вічне

Андрій з гордістю розповідає про те, як він допомагав у бабусі в Варварівці топити котел - підносив поліна. Каже:

- Оце я наніс дров, затопили котел... Тепло в хаті... Гарно так... Сіли на кухні з тьотею Інною... Сидимо...  Бубонимо собі щось під носа...

Гра на виживання

Я виїздив на півдня у Варварівку, Дашки теж не було вдома, малі лишались самі з бабусею. Бабусі залишив детальні інструкції чим годувати, як вкладати спати, тощо. Приїзджаю ввечері. Заходжу, і малі та бабуся навперебій починають хвалитись, що вони вже начистили картоплю і смажать, що вони допомагають бабусі, що все було гаразд вдень, вони поїли, поспали...

Після того, як усі виговорились Андрій витримавши паузу з гордістю підсумовує: «Одним словом... ми тут ВИЖИЛИ!»

Останній герой

Приходжу додому. Малий зустрічає і питає:

 - Татку, а ти знаєш на що я здатний?

«Нічого собі, – думаю, - початок»...

Кажу з острахом але з усмішкою на обличчі:

- На що?

- Бабуся пішла з Ганнусею гуляти, а я сам лишився. Бабуся повернулась з Ганнусею, а я... ЦІЛИЙ та ЖИВИЙ!

Про напої

Дашка пила мартіні і лишила келих на столі. Андрій прийшов на кухню, бачить красивий широкий келих, порожній. Він звичайно туди свого носа засунув. Нюшить. Каже: «Запах якийсь...такий... ДИЯВОЛЬСЬКИЙ».